Марек кивнув Кваху, і вони увійшли на поверх, який будівельники ще до пуття не почали облаштовувати. Кімнати були просто голі, але на стінах було видно залишки фарби, часто вкриті різними візерунками. Такі стіни були звичайним явищем у будинку його діда, і він фарбував їх спеціальним валиком з гумовими візерунками. Хіт того часу.
Спітнілі, з напруженими до краю нервами, вони переходили з кімнати в кімнату. Якщо Інквізитор був тут, можливо, він хотів провести розвідку перед нічною операцією, а може, чоловік у формі кур'єра був чистим збігом обставин? Коридор привів їх до найбільшої кімнати, освітленої сонячним світлом, що лилося крізь великі вікна. Тут, у розквіті міста, могли відбуватися різні прийоми та бенкети, можливо, якийсь заможний промисловець розважав гостей?
Стоячи у дверях, вони знали, що цього дня це місце знову резонуватиме голосами десятків людей, але не видатних аристократів, а поліцейських та техніків-криміналістів.
РОЗДІЛ 15
Чи життя таке просте, як мотузка, що звисає з гачка на стелі, чи дещо складніше, мов майстерно зав'язана петля на кінці? Для його бабусі все зводилося до чіткого поділу: між божественними та диявольськими діями. Він безмежно їй заздрив. Простота та примітивність такого підходу були йому знайомі, але для нього вони були абсолютно неприйнятними; все його життя суперечило цьому. Наприклад, його теперішня ситуація.
Чоловік, який стояв перед ним, не мав уявлення, що його чекає. Страх стікав з нього, як вода після грози з похилого даху, а чорний мішок на голові посилював це відчуття, бо нічого не було гіршого чи страшнішого, ніж очікування невідомого. Для нього світ був чорною та задушливою лляною стіною, за якою розгорталося життя, можливо, нормальне, але призначене для решти людства. Страх паралізував його так сильно, що він стояв нерухомо на вузькому табуреті, намагаючись утримати рівновагу зі зв'язаними за спиною руками. Він чув лише те, що якщо впаде зі стільця, то миттєво помре. Цього вистачало. Сила навіювання та яскрава уява – найкраща в світі в'язниця.
Він дивився на нього і насолоджувався миттю, так, миттю, бо в нього було мало часу. Вони скоро будуть тут, якщо тільки вони не ідіоти. Але ж так низько він їх не оцінював.
Для його бабусі цей чоловік був диявольською справкою; він шахраював, крав і спричинив смерть кількох людей. Принаймні восьми. Тож справа була зрозумілою. Ніби щоб підтвердити ці слова в його свідомості, його давно померла бабуся кивнула і закрила молитовник з не дуже радісним виразом обличчя. Це було діло диявола, і покарання мало бути заслуженим.
Але чи було покарання, яке вона йому накладе, божественним актом? Зрештою, він уб'є цього чоловіка, навмисно та холоднокровно, і невже Бог має судити його? Бабуся відкрила молитовник, обережно відводячи його від своїх зморшкуватих блакитних очей; вона прожила без окулярів до кінця свого життя. Жінка витягла з рукава лляну хустку, витерла рот і поклала її назад на те саме місце. Вона подивилася на нього і почала читати:
Якщо хтось вчинить злочин, що карається смертю, його треба стратити, і ви маєте повісити його на дереві. Його тіло не повинно залишатися на дереві на ніч, але ви маєте поховати його того ж дня. Бо повішений проклятий Богом. Не оскверняйте свою землю, яку Господь, Бог ваш, дав вам у спадок.
Вона закрила потертий молитовник і пильно подивилася на нього.
Так, Второзаконня, він майже забув про це. Чоловік, що стояв на стільці, заслуговував на смерть, без сумніву. Він повісить його, це теж не було сумнівом. Він не зніме його з дерева до настання темряви, але інші зроблять це за нього. Його, мабуть, поховали б на освяченій землі, порушивши правила віків, але це вже його не хвилювало. Так, повішення завжди було ганебним покаранням. Повішених не дозволялося ховати на цвинтарі; їх найчастіше ховали за стіною, на перехресті або залишали на шибениці. Така мерзенна доля, але грішники не заслуговували на більше – якщо на твоїй совісті диявольські вчинки, ти заслуговуєш на найгірше.
Тож він убив, але це були божественні вчинки. Бабуся кивнула і хусткою, взятою з рукава, витерла очі, що наповнювалися сльозами. Зрештою, він убив, і це було недобре. Навіть якщо він був катом.
Чоловік на стільці невпевнено сіпнувся, але зупинився. Можливо, він хотів щось сказати, всі хотіли, але йому традиційно заткнули до рота кляп, як і іншим. Що б не виходило з цих брехливих вуст, не мало значення. Доля шахраїв була вирішена. Сам факт перебування в його компанії в такій ситуації був рівносильний смерті. Чи могли вони його переконати? Чи могли вони це зробити. Чи могли вони спробувати підкупити? Звичайно, і зробили б це в першу ж чергу, бо на людській кривді заробили величезних грошей, а він, як і кожний справжній кат, задарма не працював. От тільки йому вже було заплачено, він заключив умову і не міг її зламати, бо чесність була підставою в його праці, один раз втрачене довір'я ніколи не буде відбудоване, завдяки вірності засадам, він і утримувався на ринкові стільки років, як що можна так окреслити умикання від поліції і продовження Справи. А раз вже про неї говоримо, то час братися до роботи.