— Знаєш, що в нашому житті є найістотнішим? — спитав він.
Засуджений здригнувся від порушеної тиші. Звісно, він не міг відповісти, але в цьому й була суть. Жодна промова в цьому світі не призначена для обговорення. Королі, президенти, прем'єр-міністри, великі лідери чи командири, що надихають солдатів перед битвою, не хотіли дискутувати; у них було сказати дещо важливе, слова, призначені, щоб закарбуватися в пам'яті людей, навіть якщо вони ось-ось загинуть у гаморі битви.
— Найціннішим є час. Якщо у тебе скінчаться гроші, можна їх позичити, вкрасти, заробити, виграти в казино. Але ти не можете вкрасти у когось час, ти не можеш заробити його жодним чином, не можеш розраховувати на виграш.
Він на мить замовк, побачивши, як чоловік почав тремтіти ще більше. Добре, в цьому й була суть.
— Не віриш? Ось кілька прикладів, найреальніших, бо вони взяті з реального життя. З твого власного життя. Я не можу оцінити, скільки часу ти вкрав у Лідії Ставінської, пропонуючи їй свою терапію, бо якби вона продовжила курс хіміотерапії, то могла б померти так само швидко, але був шанс, що вона проживе досить довго. Ти не дав їй цього шансу; ти вкрав у неї кілька років. Чи це продовжило твоє життя хоча б на день? Чи навіть на хвилину? Ні, бо зараз помреш.
Засуджений здригнувся; незабаром міг настати момент, коли у відчаї він почне боротися за своє життя. Це могло мати жахливі наслідки, зруйнувати все, ускладнити страту. Він підійшов до табурета і виліз на алюмінієву драбину, залишену робітниками. Вона неприємно скрипіла, але двох кроків було достатньо, щоб дістатися до приготовленої петлі та надіти її на шию цілителя.
— Якщо почнеш борсатися, знаєш, що тебе чекає. На твоїй шиї мотузка.
Він спустився з драбини, поставив її біля стіни і знову став перед жертвою. Йому ще багато чого потрібно було йому розповісти.
— Ще один приклад з твого жалюгідного життя...
Однак він не встиг його навести, бо швидким рухом засуджений перекинув табуретку та впав в петлі. Звісно, вона була ретельно налаштована так, щоб він довго задихався, але такий різкий рух, здавалося, трохи затягнув її.
— Ні! — крикнув він і рушив до повішеного, який вже корчився. Він зупинився; це не мало сенсу. Що ж йому робити? Спіймати його та змусити стояти на табуретці ще п'ять чи десять хвилин? Він відступив на своє місце та спостерігав за безглуздою боротьбою зв'язаного з петлею. З кожним смиканням та затягувалася все міцніше, поки нарешті не перекрила йому доступ до кисню, і засуджений не перестав рухатися. Звичайно, він був ще живий, але повне перекриття потоку повітря в його легенях вирішувало справу.
Який же ідіот, він все зіпсував, але загалом... Не буває такого поганого, щоб не вийшло на добре.
Він обережно глянув у вікно. Офіцери в автомобілі "кia" без позначок стояли на тому ж місці. Жодної нової поліцейської машини не прибуло, але це було лише питанням часу. Він знову глянув на тіло, що звисало зі стелі. На щастя, це був останній момент, коли йому потрібно було поспішати. Принаймні, він на це сподівався.
РОЗДІЛ 16
У них було таке відчуття, ніби вони програли футбольний матч у серії пенальті. І до того ж з різницею в один гол. Суперник виявився трохи кращим, буквально на волосину, на срані десять хвилин. Але знову ж таки, тут ні в кого не було жодних претензій; сам Марек не бачив нічого підозрілого в кур'єрі відомої компанії, який ходив по двору кам'яниці. Він би не напав на нього; більше того, якби він випадково проходив повз, то навіть не запам'ятав би обличчя чоловіка. Тепер кур'єри є невидимими; люди знали та впізнавали листонош, але кур'єри були анонімними, у характерній формі та без облич. Так, Інквізитор теж був невидимим; можливо, вони навіть кілька разів зустрічали його на місцях злочинів; Можливо, в Замосці вони зустрілися біля брами зоопарку?
Марек стояв поруч з Олеком Кваснєвським; разом вони схилилися над банківським комп'ютером, аналізуючи записи з камер спостереження. Не було сенсу сидіти й дивитися на повішеного; він не скаже їм, хто це з ним зробив, але записи були більш ввічливими та розмовними. Нагорі вони навіть не могли торкнутися жертви; їм довелося чекати на техніків, а ті щойно приїхали з Вроцлава.