— Кшисєку, зателефонуй своєму братові та попроси його прислати когось сюди; зрештою, столиця — це його територія.
— Єсть.
— А колега нехай спакується; гадаю, нам доведеться скласти зізнання.
— Мене викинуть з університету? — запитав Габріельський зі сльозами на очах.
— Найголовніше для нас — дізнатися якомога більше про твого компаньйона. Чесно кажучи, не знаю, чи є це злочином, за який можна притягти до відповідальності, і як це все розглядатиметься.
Генрі розвів руками; він насправді не мав уявлення, під який закон підпадає ця історія. Однак у нього було відчуття, що для доктора Фабіана Габріельського добром ця справа не скінчиться.
***
Марек побіг нагору, минаючи кількох офіцерів, які охороняли доступ до будинку. Він також помітив, що мешканців кам'яниці вже допитували. У найбільшій кімнаті на другому поверсі техніки збирали докази та фотографували — нудне завдання, яке повторювалося на кожному місці злочину. Останнім часом їх було забагато; У них не було часу проаналізувати докази з Бещадських гір, де інквізитор перетворив священика на живий смолоскип, а доказів з'являлося все більше.
Труп продовжував чемно звисати зі стелі, зашморг був прикріплений до гачка, на якому, найімовірніше, раніше вішали люстру.
— Ви ще не почали його знімати? — спитав трохи захеканий Марек, вказуючи на повішеного, з голови якого навіть не зняли чорний лляний мішок.
— Вибачте мою любов до шоу, але я не міг зіпсувати сюрприз, — привітав його Ольгерд. — Ми знову наділи на нього капюшон, щоб ти відчув те саме, що й я.
— Це тріумф стилю над сутністю, чи не так? — кинув Марек.
— Та годі, він зробив це спеціально, навмисно залишивши жертву з капюшоном на голові, щоб ми могли відчути по-справжньому голлівудське відпадання щелепи. Можливо, це частина головоломки, а може, це допоможе вам краще його зрозуміти, не знаю, але варто подати це тобі так само, як і нам.
Він кивнув техніку, одягненому в повне захисне спорядження; їм також довелося одягнути одноразове захисне спорядження. Чоловік піднявся на алюмінієву драбину, якою, ймовірно, користувався вбивця, і обережно зняв чорний мішок з голови жертви. Ольгерд з задоволенням спостерігав за виразом обличчя свого колеги.
— Але... як? — спитав Марек. — Сволота!
— Саме так.
— Таке можливе?
— На око, так, можливе.
— Хто це такий? — нарешті спитав технік, сходячи з драбини та обережно кидаючи пакет, який він зняв з голови повішеного, у пластиковий пакет для речових доказів.
— Кароль Ліпєц, — процідив крізь зуби Марек Шорца.
— Відомий цілитель із Замосця, — додав Ольгерд.
— З Замосця? — здивовано спитав технік, оглядаючи з драбини петлю на шиї повішеного. — Це ж шмат дороги.
— Ну, жарт першорозрядний, — підтвердив Марек.
— Що робить це більш цікавішим, так це, що він все ще був під нашою охороною о другій годині ночі.
— Ну, у вас файний клієнт, — зауважив технік. — Петля, без сумніву, зав’язана майстерно. На мою думку, мотузка також сплетена вручну; вона не виглядає машинною. Всі дрібниці враховує. Такі є найкращими.
— Найкращими? — здивовано спитав Ольгерд.
— Так, вони вважають, що не залишають слідів. І мені такі подобаються найбільше, бо я ніколи нічого не пропускав. Саме це змушує їх втрачати впевненість, особливо коли це черговий злочин. І не робіть таких мін, я не чудотворець, але я не їхав сюди з Вроцлава на зламання шиї, щоб повернутися з порожніми руками. Дорогою я дізнався, що тип заходив і виходив, одягнений як кур'єр, а коли виходив, у нього не було жодної посилки. Мабуть, він залишив після себе хоча б волосину.
— Він міг переодягнутися за дверима, а потім знову роздягнутися, — заперечив Марек.
— Тоді знайдіть його лабораторний халат, комбінезон чи що на ньому було. Він, мабуть, не спалив їх, бо сморід у будівлі стояв би годинами.
— Ми знайшли його візок, але більше нічого, — вставив Ольгерд.
— Тоді нам доведеться прочесати всю будівлю, — зітхнув технік. — Але щось ми знайдемо, кістками це відчуваю.
Він поставив драбину, розстелив під повішеним чоловіком пластик і разом із колегою в схожій формі почав перерізати мотузку.
Марек та Ольгерд, вигнані техніками, зайшли до сусідньої кімнати. Там були пластикові ящики для освітлювального обладнання, які ще не були встановлені. Вони присіли на них.
— О котрій годині ми зняли з нього обставу? — спитав Ольгерд.
— Відразу ж після операції в зоопарку. Було близько другої години ночі.
— Тож він поїхав прямо із зоопарку, щоб забрати іншу жертву, а потім прибув сюди, не гаючи часу?