Комп'ютерника гнів поліцейського не збентежив. Він працював як цивільний, тому жодним службовим залежностям не підлягав. Коротше кажучи, вони могли кричати на нього скільки завгодно, йому було байдуже.
— Пан не може його розшифрувати? — невпевнено спитав Кшишек. Він почувався так, ніби складав іспит, не маючи знань і не знаючи, що сказати, не виглядаючи ідіотом.
— Ні, — відповідь була короткою.
— Ну, якщо хтось його зашифрував, то, мабуть, можна і розшифрувати, правда ж? — спитав Генрі.
— Можна. Тільки нас на це не стачить. — Януш посміхнувся під вуса. Він на мить зупинився, обернувся у своєму кріслі та зітхнув з жалем. — Диск був зашифрований програмою типу ransomware (вимагач). Це настільки суче програмування, що злом ключа розшифрування може зайняти роки. Наприклад, минулого року велика компанія Garmin стала жертвою такого програмного забезпечення. Вони виробляють годинники для бігу та подібну нісенітницю — вони скидають дані зі своїх бігових годинників на сервери, а потім люди можуть аналізувати їх та хвалитися перед друзями. На кілька днів вся їхня інфраструктура була заморожена; нічого не працювало, виробничі лінії зупинилися. А це величезна корпорація. Ходять чутки, що вони заплатили десять мільйонів доларів викупу за ключ розшифрування.
— Досить багато. — Кшисєк прикусив язика, щоб не засміятися, як від фізіономії фахівця, так і від виразу обличчя Генрі, який явно виходив з себе.
— І тут у нас те ж саме, — просопів Януш. — Я почав возитися зі своїми дисками, і раптом урухомилася WastedLocker, особливо неприємна російська програма. Файли історії, ймовірно, були захищені від перегляду. Дистанційно впровадити такий малесенький вірус на приватний комп’ютер — це просте завдання, як і визначити чинник, який програму запускає. Наприклад, можна налаштувати так, щоб, коли хтось вводить у пошукову систему "рецепт яблучного пирога", вірус прокидається. До цього його практично неможливо виявити.
— Ну, ми в дупі!
Генрі сів на підлогу і безпорадно подивився на ноутбук.
— О, та годі вже! — махнув рукою комп'ютерник і широко посміхнувся. Він був схожий на доброго дядечка, який раптом оголошує всім наприкінці вечірки, що у нього в барі є пляшка горілки, захована на чорний день.
Вони обидва подивилися на нього з надією, але й з легким роздратуванням.
— То що можна зробити? — спитав Генрі.
— Не з цим ноутбуком, — прокашлявся Януш.
— І що? — Генрі втрачав терпіння.
— На щастя, у того професора вдома були старі жорсткі диски, він був справжнім хом'яком, нічого не викидав. Коли міняв комп’ютер, то жорсткий диск клав у коробочку та ставив на поличку. Вони не були нічим захищені, ніякого лайна. Там купа даних. Хочете побачити?
— Щось цінне? — різко спитав Генрі.
— Ну, не мені судити. Ви маєте сказати мені, що шукаєте, і я допоможу вам це знайти. Чесно кажучи, було б найкраще, якби сам власник сів ось тут, праворуч від мене, і допоміг.
— Обійдетесь. Ми шукаємо інформацію про людину, яка допомогла власнику написати його магістерську дисертацію, бо про докторську, скоріше за все, немає і мови зі старими жорсткими дисками. Комунікатори, обмін електронною поштою та все, що може нам щось про нього розповісти.
— Скан свого посвідчення він, скоріше за все, не надсилав, чи не так? — Януш хихикнув під вусом.
— Я б на це не розраховував, — швидко сказав Кшисєк, щоб запобігти будь-яким коментарям від свого приятеля.
— Напевне, все буде непогано, бо професор використовував програму електронної пошти, в цьому випадку Thunderbird. Це означає, що навіть якщо хтось видалив дані з поштового сервера, програма архівувала їх. Що стосується месенджера, то вони використовували десктопну версію Signal, яка зашифрована, що точно зашкодило б нам, якби хтось спробував зламати пароль або підслухати. Однак у нас є пароль і логін, тому проблем немає.
— Отже, щось у нас є? — спитав Генрі.
— У нас є щось, з чого, так би мовити, ми можемо щось мати. Якщо я це знайду, то повідомлю вам, не хвилюйтеся.
Кшисєк не виглядав стурбованим; це було більше схоже на тривогу, яка трохи посилилася, коли IT-фахівець відкрив шухляду свого столу і дістав шматок домашньої ковбаси, банку гірчиці та два шматки хліба.
***
Марек Шорца якось переглянув відео, на якому кілька поліцейських незграбно намагалися зловити свиню, що тікала з транспорту. Вони бігли, падали, тварина уникала всіх способів, які могли надумати офіцери, і продовжувала спокійно ступати узбіччям дороги на своїх коротких, свинячих ніжках. Знеславляючи форму, поліцейські доставили глядачам чималу розвагу. У той момент він, мабуть, почувався дуже схоже на тих офіцерів, бо що б він не робив, він навіть не міг наблизитися до Інквізитора. У них нібито були якісь зачіпки, інформатори в особі Яна Сарни та Казиміра Барщика, але це не дало жодних відчутних результатів.