— Мене надзвичайно цікавить ця ідея, — скривився Ольгерд, зробивши ковток кислої кави.
— Ми влаштуємо на нього пастку, а я буду головною приманкою.
— Ви цивільна особа; ви не можете бути приманкою, за всієї поваги до вашої мужності.
— Пане прокурор, я не прошу вашого дозволу, я повідомляю, що я зроблю, — твердо відповів Журек. — Завтра вранці я повідомлю до ЗМІ, що скликаю прес-конференцію відносно моєї книги та діяльності Інквізитора. Контрольований витік дасть зрозуміти, що я брехав, видумував, Інквізитор – це мій вимисел, а нинішні події, це просто діяльність наслідувачів.
— Ніхто не повірить в це, не після того, що він зробив з ворожбитом, - протестував Ольгерд.
— В моїх архівах достатньо інформації, щоб в це повірили. Крім того, він не дозволить цьому статися, він не дозволить нікому підписувати під його роботою.
— Пане Казимір, я б точно волів, щоб ми дотримувалися нашої нинішньої форми співпраці.
— Вона нічого не додає справі. Ми повинні зробити щось більше.
Ольгерд подивився на журналіста, на його гротескно зморщену фігуру, яка мала більше інтелекту та мужності, ніж кілька здорових чоловіків. Він не міг прийняти таке рішення, хоча план на перший погляд був непоганим; він точно заважав планам убивці. Інквізитор, мабуть, не міг цього передбачити. Йому довелося б трохи розкрити власні карти. Він ковтнув останню порцію огидної кави.
— Те, що я збираюся сказати, є конфіденційним, — стомлено почав він, хоча кофеїн повільно починав насичувати його силою. — Якщо якась порція із цієї інформації випадково з’явиться у завтрашній пресі, мене звільнять з дисциплінарних причин і висунуть звинувачення, тому я значно ризикую. Однак, це єдиний спосіб, яким я можу вас зупинити. Чи варто мені продовжувати
— Так, будь ласка. Я чудово розумію, і маю додати, що відколи я погодився співпрацювати, то перестав розглядати наші стосунки в класичній категорії "прокурор-журналіст".
Ольгерд кивнув на знак розуміння. Він кількома реченнями розповів про останні відкриття Кшисєка та Генрі та про те, що сьогодні вони, ймовірно, отримають дані, які можуть схилити чашу терезів на їхню користь. Журналіст вислухав і нарешті посміхнувся.
— Отже, він робить помилки, — зауважив Журек.
— Усі їх роблять, але не всі знають, як цим користуватися. Ви розумієте, чому зараз не слушний час для таких кроків? — спитав Ольгерд.
— Розумію. Я почекаю, щоб побачити, що станеться з нібито адресою. Однак, якщо це виявиться глухим кутом, ми можемо розіграти досить сильну карту.
— Ви розпалили мою цікавість.
— Якщо слід охолоне, ви опинитесь у глухому куті, тоді нам все одно доведеться скористатися зібраною вами інформацією.
— Опублікувати? — здивовано запитав Ольгерд.
— Це крайній засіб. Звичайно, захоплива стаття про те, як поліція викрила Інквізитора, може трохи зіпсувати його роботу, але ми матимемо кращий ефект, якщо я спочатку подам статтю на авторизацію.
— Не розумію.
— Якщо я надішлю йому цю інформацію для перевірки, він не відчуватиме себе повністю викритим, але захоче виправити свої недоліки. І що він тоді робитиме?
— Він почне замітати сліди.
— А потім ми його спіймаємо.
***
Готель "Венеція Палас" розташовувався поблизу Варшави, біля швидкісної автомагістралі, у невеликому селі Міхаловиці. Мільйони, вкладені в його будівництво, мали вразити кожного гостя, але вони радше викликали посмішку жалю. Тим не менш, ця розкіш приваблювала артистів, переважно зі сцени диско-поло та хіп-хоп, які в атмосфері, насиченій "пізнім рококо", знімали музичні відео про те, які вони щасливі, скільки там в них грошей і кого аони там трахають.
Тим часом Вероніка плакала у своєму готельному номері, зовсім не в змозі взяти себе в руки. Вона планувала приїхати сюди та зустрітися з Кшисєком, а потім Інквізитор наказав їй зробити те ж саме. Збіг обставин? Спланована дія?
А якби це була пастка, влаштована для хлопця? Але яка її мета? Зрештою, він не за ним полював.
Чи могло бути? Чи хтось знав його справжні наміри? Весь цей накопичений емоційний заряд потребував виходу дуже традиційним, жіночним способом. Кілька хвилин міцного плачу, щоб заспокоїти роздратовані нерви, очистити розум, стиснути зуби та почати діяти.
Вона нарешті встала з ліжка, пішла до маленької ванної кімнати та подивилася в дзеркало. Що ж, їй довелося все це приховувати до зустрічі; Вона виглядала так, ніби пригнічені емоції виливались з кожної пори її обличчя, а не лише сльози. Чорт.
Чи настав час запросити його до готелю? Вона вийшла з ванної кімнати та подивилася на телефон; була рівно десята вечору. Вероніка зателефонувала Кшисєкові, але той не відповів. Тож вона вирішила надіслати повідомлення. Чорт з тим ризиком, всі і так зайшло надто далеко.