— Так поліцейська охорона і виглядає, — відповів Генрі, розводячи руками. — Ми повинні мати тебе під рукою, а як інакше ми можемо це зробити, не возячи тебе в дедалі більше місць? Я хочу стежити за тобою, бо цей божевільний може передумати і раптом вирішити скоротити список і прийти за своєю родзинкою на торті.
— Я можу це зрозуміти, але чому нічого не знаю?
— Таємниця розслідування.
— Я підписав всі відповідні документи.
— Так, але навіть так ми не можемо розповісти тобі все. Просто не можемо, бо навіть випадкове розголошення означатиме катастрофу.
— Я нікому нічого не скажу, — Сарна повернув символічний ключ до рота.
— Ну от і поясняй такому, — Генрі розвів руками і подивився на Кшисєка.
— Він також цивільна особа, а йому дозволено робити все, — Ян теж подивився на нього.
— Але я тут як експерт з історії та цивільний працівник, а не як якийсь шахрай, який намагається обдурити ідіотів і якого хтось нарешті вирішив притягнути до відповідальності, — заперечив хлопець.
— Не перебільшуйте, — розлютився Сарна.
— Ну ж бо, панове, — підвищив голос Генрі. — Все, що я можу сказати, це те, що більше жодних перепалок. Ми деякий час залишаємося у Варшаві; у нас є деякі зачіпки, які потрібно перевірити.
— Які зачіпки? — з цікавістю спитав Сарна.
— Перспективні. Ми перевіримо їх завтра, і якщо якась із них виявиться достовірною, я особисто повідомлю вам. У будь-якому разі, ми в столиці. Чи надійшов ще один лист?
Цілитель дістав телефон і глянув на екран, потім похитав головою.
— Тиша. Моя асистентка, Лена, має негайно зв'язатися зі мною, якщо буде потрібно.
— Можливо, це добре, це дасть нам перепочинок. — Поліцейський відкинувся на спинку стільця. — Сьогодні ввечері ми відпочиваємо, чекаємо на результати з вроцлавської лабораторії, а завтра вирушаємо до дії. Кшисю, в якому готелі ми зупинилися? Я забув назву?»
Кшисєк глянув на свій смартфон і зберіг адресу в навігаторі. Щоправда, вони вже були там, щоб прийняти ванну, але в нього не було хорошої пам'яті на такі речі. Він побачив значок сповіщення на екрані і згадав, що під час зустрічі з Добравою його телефон вібрував, і він ще не перевірив, хто телефонує.
Він прочитав повідомлення, і телефон мало не випав у нього з рук.
— Кшисю, щось не так? — Генрі занепокоївся, побачивши вираз обличчя свого приятеля.
— Ні, нічого, зовсім нічого, – відповів той, намагаючись приховати той факт, що бреше своєму другу.
***
Вона надіслала йому SMS; рапорт казав, що повідомлення доставлене. Свій номер приховала, щоб він не зміг передзвонити їй, якщо хтось справді прослуховував його телефон. Після отримання повідомлення він мав прибути протягом тридцяти хвилин, і саме стільки часу й минуло.
У двері тихо постукали, що так типово для готелів, коли відвідувачі не впевнені, що прийшли до потрібних дверей. Її охопила хвиля жару. І все ж, це було воно. Що він скаже? Що він зробить? Чи нападе він на неї з кулаками? Ні, не Кшисєк, той сором'язливий юнак, який втрачає самовладання при вигляді будь-якої привабливої жінки. Можливо, він виявить своє невдоволення так, як це роблять молоді чоловіки, ще до випробування кількох токсичних стосунків, похмуро сидітиме та чекатиме пояснень.
Був також проблиск надії, що він негайно візьме її на руки, привітає поцілунком, кине на ліжко, і лише тоді вони поговорять. Стук пролунав знову, трохи сильніше та голосніше.
Вона встала та підійшла до дверей, глибоко вдихнувши. Неважливо, який сценарій справдився, найважливіше було розповісти йому, хто такий Інквізитор і що насправді сталося два роки тому.
Вона заплющила очі та повернула дверну ручку.
РОЗДІЛ 18
Ніч — це інший світ, окремий простір, земля, сповнена невідомим. У повній темряві навіть власний дім стає чужою сутністю, що чатує на кожну помилку, повною пасток, безжальною. Наскільки більш грізною є ніч у незнайомому місці?
Коридор готелю занурився в темряву, м’який килим приглушував звук кроків. Він був в публічному місці, досить знайомому і, ймовірно, під наглядом, проте темрява та м’який матеріал, що прогинався під ногами, сповнювали його страху. Десь у цій темряві грюкнули двері.
Кшисєку, візьми себе в руки, – подумки картав він себе, – "Венеція Палас" – це не якийсь забутий хостел у Румунії, це тризірковий готель поблизу Варшави. Коли ти ставив машину Генрі, то бачив перед будівлею щонайменше десять інших автомобілів. Адміністратор попередив їх, що в них вибило одну фазу, мабуть, через шторм чи щось таке, і вестибюль на першому поверсі був вимкнений. Розслабся, хлопе!