Перед ними була година їзди, і вони домовилися з Ольгердом провести розслідування о восьмій, щоб не лякати мешканців. Поліцейські, які охороняли будинок, повідомили, що всю ніч абсолютно нічого не сталося, навіть собака не гавкнув, тому вони не очікували жодних проблем.
Генрі більше турбував стан Кшисєка, який якимось чином приховував свою звичну життєрадісність та безтурботність, не дуже брав участі в розмові та дивився в екран свого смартфона, мабуть, лише вдаючи, що зайнятий. Люди не змінюються за одну ніч, з часом все мало повернутися до норми. З іншого боку, смерть Вероніки могла трохи помішати в голові юнака. Поліцейський вирішив пильніше стежити за хлопцем і поділитися своїми турботами з Мареком; зрештою, вони ж брати.
Вони домовилися зустрітися з чоловіком, відповідальним за операцією слідкування за халупою, біля кооперативного банку. Це було єдине місце в цьому селі садівників, де вигляд поліцейських не повинен був викликати жодного інтересу. Крім того, будівля банку була настільки не вписувалася в решту місцевості, що половина столичної поліції могла б зібратися там, і ніхто б цього не помітив. Паралелепіпед зі скла, сталі та піщаника маячив серед старих будівель, немов діамантове намисто на шиї старого жебрака. Пйотр Єндриха чемно чекав біля банку в непомітному "пасаті". Від поліції вони дізналися, що насправді всю ніч абсолютно нічого не сталося, і територію було оточено. Вони знали пріоритетність справи; навіть використовували дрон з інфрачервоними об'єктивами та тепловізорами. Тиша.
Тільки вчора поліція допитала командира добровільної пожежної частини, а також надав інформацію дільничний, відповідальний за гміну Ясенець, який зазвичай працював в комендатурі села Груєць. Згідно з їхньою інформацією, єдиною людиною, яка жила в будинку, була Леокадія Яскола, віком сімдесяти п'яти років. Вона була вдовою. Свого чоловіка вона поховала добрих двадцять років тому. У них був син, Губерт Яскола, якому зараз п'ятдесят. Він, очевидно, переїхав до Британії і не відвідує свою матір. У крамниці вона неодноразово хвалилася, що він там заробив собі на життя, наполегливо працював і не міг повернутися додому, але надсилав їй гроші. Вона не була бідною, тому в цій історії могла бути частка правди. Згаданий Губерт Яскола був недовго одружений. Одного разу його тодішня дружина пішла з дому і не повернулася, залишивши його самого з їхньою дитиною. Уся околиця пліткувала про це, але оскільки в домі не було сварок, а батько-одинак невдовзі переїхав за кордон, язики людей заспокоїлися. Його зниклу дружину, Ганну Ясколу, так і не знайшли.
Вирішили, що вони втрьох підуть до пані Леокадії, як і планувалося спочатку, а решта чекатиме на чергуванні. Головною метою Генріха, Кшисєка та Єндрихи було проникнути до будинку та обшукати його. У них був ордер, але через вік жилиці Ольгерд попросив їх розібратися з цим спокійно або ж звернутися за допомогою в переговорах до командира Добровільної пожежної охорони, який, очевидно, був відомим і популярним мешканцем Ясенця, маючи певний статус місцевої знаменитості.
Хатина та подвір'я навряд чи прикрасили б обкладинку якогось журналу, присвяченого ремонтам та чарівним сільським будиночкам, але територія була охайною, трава підстриженою, а сама будівля, незважаючи на свій вік, добре говорила про свою власницю.
Доступ до будинку охоронявся гладенькою дерев'яною огорожею та пофарбованою в зелене брамою. Пофарбована та зі змащеними петлями, вона анітрохи не скрипіла, коли вони відчинили її, заходячи на подвір'я. Генрі вже помітив штори, що майоріли у вікнах. Він представив, що подумала власниця, побачивши трьох чоловіків, які зайшли до її власності. Що б це не було, вона не була з боязких, бо двері до будинку відчинилися, і літня жінка вийшла їх привітати.
— Доброго ранку, — першим привітався Єндриха. Він був найстаршим з них і перед самим входом сказав, що візьме розмову на себе. — "Якщо тобі сімдесят, то сорокарічний для тебе — ще гівнюк, — пояснив він. — А в старості стає дивно, що ти поважаєш лише думки людей свого віку", — додав він, а потім сміливо повів їх у двір, хоча до семи десяти йому бракувало багатенько.
— Доброго ранку, — відповіла Леокадія Яскола, і в її голосі чітко відчувалася нотка недовіри. Вона схрестила руки на грудях і зухвало подивилася на прибулих.
— Ми розмовляємо з пані Леокадією, — Єндриха злегка вклонився.
— Так, це я. Що трапилося? — спитала вона, спускаючись трьома сходинками, що вели до дверей будинку. — Єгова?
— Боже борони. — Ян швидко перехрестився. — Ми з поліції хотіли запитати, чи пані сама в будинку?
— А може сина шукаєте чи онучка? — войовничо запитала та.