Наступного дня Вайнона відвела Люка на поверх «С», де його нашвидкуруч обстежили: тиск, пульс, температура, рівень О2. Коли Люк спитав, що далі, Дейв поглянув у планшет, радісно всміхнувся (наче ніколи не штовхав його на підлогу) і сказав, що на сьогодні за графіком усе.
— У тебе вихідний, Люку. Розважайся.
Він виставив уперед долоню. Люк усміхнувся навзаєм і дав Дейву «п’ять», тим часом міркуючи про записку Морін: «Коли закінчаться тести, в тебе буде максимум три дні».
— А завтра? — спитав він, поки вони верталися до ліфта.
— Завтра видно буде, — сказав Дейв. — Тільки так і не інакше.
Когось ця ситуація могла б влаштувати, тільки вже не Люка. Йому хотілося б мати більше часу на обміркування плану Морін (а радше на прокрастинацію), але він боявся, що його час тут майже сплив.
«Вибивайло» перетворилося на щоденну розвагу на інститутському майданчику, і грали майже всі, хоч потроху. Люк став у коло і хвилин десять ухилявся від ударів разом з іншими дітлахами, а тоді сам підставився під м’яч. Замість того щоб поповнити лави вибитих, він перетнув асфальтований квадрат із баскетбольним кошиком, пройшов повз Фріду Браун, яка стояла там на самоті і вправлялась у штрафних кидках. Люк подумав, що вона досі гадки не має, де опинилася. Він присів на гравій, спиною до сітчастого паркану. Зараз хоч трохи з комахами полегшало. Люк опустив руки і ліниво потер боки, не відриваючи погляду від гри у «вибивайла».
— Хочеш покидати? — спитала Фріда.
— Може, пізніше, — сказав Люк.
Він наче мимохідь потягнувся рукою за спину, обмацав низ паркану і збагнув, що так, Морін права: там знайшлася прогалина, де земля трохи просіла. Може, відлигою вимило на початку весни. Дюйм чи два, але прогалина була. Ніхто не потурбувався її засипати. Рука Люка опинилася по зовнішній бік паркану, дротяні зубці кололи долоню. Він кілька митей ворушив пальцями на вільному повітрі за межами Інституту, тоді підвівся, обтрусив штани на сідницях і спитав Фріду, чи не хоче вона зіграти в «коняку». Вона радо всміхнулася, мов казала: «Так! Звісно! Будь другом!»
Люкові аж серце стислось.
Тестів наступного дня також не було, і ніхто не збирався виміряти в нього показники життєдіяльності. Люк допоміг Конні, одному з прибиральників, занести пару матраців у дві кімнати в Східному крилі й отримав за свої труди лиш один паршивий жетон (усі прибиральники скнарились, коли йшлося про жетони), а дорогою до себе в кімнату він побачив Морін, яка стояла біля автомата з льодом і пила воду з пляшки, яку залишала там охолодитись. Люк спитав, чи не потрібна їй допомога.
— Ні, я впораюся. — Тоді тихіше: — Гендрікс і Зік мали розмову надворі, біля флагштока. Я сама бачила. Тести в тебе є?
— Ні. Уже два дні не було.
— Я так і думала. Сьогодні п’ятниця. У тебе може бути час до суботи чи неділі, але я б не ризикувала.
Люк жахнувся від суміші тривоги й співчуття, що відобразилась на її виснаженому обличчі.
«Сьогодні вночі».
Він не вимовив ці слова вголос, просто поворушив губами, затуливши долонею одну щоку, наче чухав у себе під оком. Вона кивнула.
— Морін… вони знають, що у вас…
Люк не зміг договорити, і не потрібно було.
— Вони вважають, що це запалення сідничного нерва. — Вона говорила тихим шепотом. — Може, Гендрікс здогадується, але йому байдуже. Їм усім байдуже, поки я в змозі виконувати роботу. Іди-но, Люку. Я приберу твою кімнату, поки ти будеш на ланчі. Коли лягатимеш спати, зазирни під матрац. Щасти тобі. — Вона завагалася. — Якби ж я могла тебе обійняти, синку.
Люк відчув, як очі сповнюються слізьми. І швидко пішов, поки Морін не помітила.
На ланчі він добряче поїв, хоч і не був особливо голодний. Так само він вчинить і на вечерю. Люк передчував, що як усе вийде, то пальним треба запасатися під зав’язку.
Увечері за обідом до них з Ейвері приєдналася Фріда, яка, вочевидь, вирішила пристати Люкові під крило. Поївши, вони вийшли на дитячий майданчик. Люк відмовився кидати з дівчинкою м’ячі, сказавши, що поглядить Ейвері на батуті.
Поки Люк дивився, як Ейвері скаче вгору-вниз, з байдужим виглядом приземляється на сідниці й відштовхується животом, у нього в голові знову загорілися червоні неонові слова.
«Сьогодні вночі?»
Люк кивнув.
— Але ти підеш ночувати до себе. Я хоч раз усі вісім годин посплю.