Ейвері зісковзнув з батута і серйозно глянув на Люка.
— Не кажи мені неправди, бо я знаю, що ти думаєш: що хтось побачить мене засмученим і почне питати, в чому річ.
Він розтягнув губи в безнадійно нещирій усмішці.
«Окей. Тільки не згай мені шансу, Ейвестере».
«Повернися по мене, як вийде. Будь ласка».
«Повернуся».
Цятки верталися, вони принесли яскравий спогад про занурення в бак. Люк подумав, це через те, що він свідомо спробував передати думку.
Ейвері ще мить на нього позирав, а тоді побіг до баскетбольного кільця.
— Фрідо, хочеш у «коняку» пограти?
Вона поглянула на нього і всміхнулася:
— Малий, та я тебе як барабан поб’ю.
— Поступись мені К і О — і побачимо.
Вони грали, доки з дня не почало вибувати світло. Люк перетнув майданчик і ще раз глянув на Ейвері (якого Гаррі Кросс колись назвав «крихітним друзякою Люка») — той утнув такий кидок гаком, який би в житті нікуди не влучив. Люк подумав, що Ейвері ще зайде до нього ввечері, хоч зубну щітку забрати, але малий не прийшов.
Люк зіграв на ноутбуку кілька раундів у «Slap Dash» і «100 Balls», тоді й собі почистив зуби, роздягнувся до трусів і заліз у ліжко. Він вимкнув лампу і засунув руку під матрац. Може, навіть порізав би пальці об ніж, який залишила йому Морін (на відміну від пластикових ножів у кафетерії, цей скидався на фруктовий, зі справжнім лезом), якби вона не загорнула його в кухонний рушник. Було ще дещо — він здогадався про предмет навпомацки. Бозна-скільки разів він користався ним, поки не потрапив сюди. Флешка. Люк перехилився в темряві через край ліжка й засунув обидва предмети в кишеню штанів.
Потім лишалося чекати. Якийсь час коридором бігали діти, може, гралися в квача, може, просто дуркували. Тепер так щоночі бувало, відтоді як дітей побільшало. Чулися скрики і сміх, за ними — заповзяте шикання, потім — знову сміх. Діти відводили душу. Відводили страх. Найголоснішим сьогодні був Стіві Віппл, і Люк здогадався, що Стіві добрався до вина й алкогольного лимонаду. Не було ніяких суворих дорослих, щоб їх угамувати. Керівництво не цікавилося впровадженням заходів зі зниження шуму чи комендантської години.
Зрештою в Люковій частині житлового крила стихло. Тепер лунали тільки звуки його власного розміреного дихання і плину думок — він востаннє повторював інструкції Морін.
Коли виберешся, йди до батута — нагадав він собі. Скористайся ножем, якщо доведеться. Тоді розвернися трохи праворуч.
Якщо він вибереться.
Люк із полегкістю збагнув, що завзяття в нього — вісімдесят відсотків, а страху — всього двадцять. На такий страх можна було не зважати, і Люк гадав, що він природний. А завзяття живилося (це він знав на всі сто) дуже просто: Люк отримав шанс, єдиний шанс, і збирався скористатися ним на повну.
Прикинувши, що в коридорі стихло з пів години тому, Люк виліз із ліжка і взяв з телевізора пластикове відерце. Він вигадав історію для доглядачів, якщо в таку годину взагалі хтось дивиться в ті монітори, а не сидить у себе в офісі на підземних поверхах і не розкладає солітери.
В історії йшлося про малого, який рано лягає спати, потім чомусь прокидається, може, в туалет захотілося, може, кошмар наснився. Пильні вічка відеокамер спостерігають, як він іде до автомата з льодом, щоб наповнити відерце. А повертається він не просто з відерцем, а ще й з ківшиком — мов малий надто сонний і не тямить, що забрав ківшик із собою. І помітить це лише вранці, на столі чи на раковині у ванній, ще й дивуватиметься, як він тут опинився.
Повернувшись до себе, Люк насипав у склянку льоду, наповнив водою з крана і випив половину. Гарне відчуття. Бо в роті і горлі все пересохло. Люк залишив ківшик на туалетному бачку і повернувся в ліжко. Взявся крутитись і вертітись. Бурмотіти собі під ніс. Може, як у тій історії, де малий сумує за своїм «крихітним друзякою». Може, саме тому він і не може заснути. А може, його взагалі ніхто не бачить і не слухає. Але як слухає, то треба діяти, як задумано.
Урешті-решт він увімкнув лампу і вдягнувся. Сходив у ванну, де, як він сподівався, нагляду не було (імовірно, не було), і засунув ківшик за пояс на животі, прикривши футболкою. Якщо тут таки був нагляд, хтось таки вів спостереження, то його вже мали б спалити. Не лишалося нічого, крім як перейти до наступного кроку в його плані.
Люк вийшов у коридор і рушив у залу для дозвілля. Там були Стіві Віппл і якийсь хлопчик з новеньких. Вони лежали на підлозі й міцно спали. Навколо них валялося з пів дюжини пляшечок «Фаєрболз», усі порожні. Ці маленькі ємності вартували купу жетонів. Стіві і його новий друг прокинуться з похміллям і порожніми кишенями.