На півдорозі він застряг. Витріщився на гравій, побачив, як від швидкого дихання з-під ніздрів здіймаються маленькі вихорці пилу. Треба лізти назад, ще підкопати — лиш трохи. Та коли Люк спробував протиснутись назад на майданчик, то зрозумів, що тим боком сунути теж не виходить. Люк застряг — опинився в пастці. Коли зранку по нього прийдуть, він тут так і сидітиме, в пастці під цим клятим блядським парканом, як кролик у капкані.
Потроху поверталися цятки, червоні, зелені, пурпурові, налітали з дна ями, край якої завис у двох дюймах від очей Люка. Цятки кинулись до нього, розпорошилися, зібралися, завертілись, запульсували. Клаустрофобія стисла серце, стисла голову. У руках билась і співала кров.
Люк випростав руки, вчепився пальцями в ґрунт і щосили підтягнувся. На мить цятки заполонили не лише поле зору, а й увесь мозок, Люк загубився в їхньому світлі. А тоді край паркану став потихеньку підніматися. Може, це всього лиш його фантазії, але Люк так не думав. Він чув металевий скрегіт.
«Певно, це завдяки уколам і резервуару я став ТК-позом, — загадався він. — Як Джордж».
Люк вирішив, що байдуже. Зараз мало значення лиш те, що він знову рухався вперед.
Цятки вгамувались. Якщо край паркану справді тоді піднявся, то зараз він опустився. Металеві ікла дряпали не тільки лопатки, а й сідниці, стегна. На одну стражденну мить він знову застряг, паркан жадібно в нього вгризнувся і не хотів пускати, але коли Люк повернув голову і вперся щокою в гальку, то побачив кущ. До нього можна було дотягнутися. Люк випростався, не дістав, ще раз сягнув і вхопився. І підтягся. Кущ вислизав, мало не вирвався з землі, та Люк уже рухався далі, вихляв стегнами і відштовхувався ногами. Стирчасті зуби паркану поцілували його наостанок, провівши на литці пекучу лінію, а тоді Люк вивернувся та опинився по інший бік.
Він був на волі.
Люк крутнувся, став на коліна і кинув дикий погляд назад, знаючи, що зараз увімкнеться світло, і не лише в залі, а й у коридорі і в кафетерії, і в цьому сяйві він побачить силуети, що бігтимуть до нього: доглядачі з шокерами напоготові, викрученими на повну потужність. Але нікого не було.
Люк підвівся на ноги і побіг наосліп, наступний важливий крок — орієнтування на місцевості — забувши в нападі паніки. Він міг забігти в ліс і загубитися, перш ніж знову переважив би здоровий глузд, якби не раптовий палючий біль у лівій п’ятці: Люк наступив на гострий камінець і збагнув, що під час останнього відчайдушного ривка загубив одну кросівку.
Люк повернувся до паркану, нахилився, забрав черевик і взувся. На сідницях і спині лишилися подряпини, а остання рана на литці виявилась іще глибшою, вона пекла, наче до неї приклали дріт під напругою. Пульс уповільнився, в голові прояснилося. «Як виберешся, порівняйся з батутом, — розповів Ейвері, переказуючи інструкції Морін. — Стань до нього спиною, тоді розвернися праворуч, на один середній крок. Це твій напрямок. Треба пройти близько милі, ідеально прямої лінії можна не триматися, бо місце призначення досить велике. Але ти все одно постарайся». Пізніше тієї ж ночі Ейвері сказав Люку, що можна було б за зірками орієнтуватися. Але він сам на тому не знався.
Гаразд, годі. Час іти. Але спершу треба ще дещо зробити.
Люк потягнувся до правого вуха і намацав у мочці маленький кругляк. Пригадав, як хтось, можливо Айріс, можливо Гелен, казав, що чип не болів, бо вуха вже були проколоті. Тільки звичайні сережки знімаються, Люк бачив, як його мама це робила. А цей кільчик намертво сидів на місці.
Боже, прошу, хай мені не знадобиться ніж.
Люк набрався духу, запустив нігті під вигнутий верхній край чипа і потягнув. Мочка розтягнулася, заболіла, дуже заболіла, але чип не зсунувся. Люк пустив вухо, зробив два глибокі вдихи (при цьому повернулися спогади про бак для занурень) і знову потягнув. Сильніше. Цього разу біль був ще дужчим, але трекер лишався на місці, а час спливав. У Західному житловому крилі, що під таким дивним кутом видавалося незнайомим, було темно і тихо, та чи надовго?
Люк хотів був ще раз потягти, але навіщо зволікати з тим, чого не минути? Морін знала, саме тому вона лишила ніж для фруктів. Люк дістав його з кишені (обережно, щоб при цьому не випала флешка) і підніс до очей при тьмяному світлі зірок. Намацав подушечкою великого пальця гостре лезо, потім узявся лівою рукою за праве вухо, відтягнув мочку, напнув її, як тільки міг, а міг він зараз небагато.