Рольфів татко оплакував передсмертний стан американського залізничного транспорту, і тепер Люк побачив чому. Колії розбігалися в усіх можливих напрямках, але скидалося на те, що зараз експлуатуються тільки чотири-п’ять. Решта рейок вкрилася іржею, між шпалами проростав бур’ян. На деяких стояли стандартні вагони і платформи, тож Люк скористався ними як прикриттям і став рухатись у бік адмінбудівлі. Він помітив, що на одному з опорних стовпів ґанку, на гвіздку, висить картонний планшет для нотаток. Якщо там написано сьогоднішній розклад поїздів, то Люк має його побачити.
Він опустився навпочіпки за покинутим вагоном біля задньої стіни сортувального пункту і став звідти спостерігати, як складач іде до насувної колії. Новоприбулий товарняк уже стояв на самій гірці, і оператор мав зосередити всю увагу на ньому. Якщо Люка помітять, то, певно, вирішать, що це звичайний хлопчик — просто, як і містер Дестін, ґікнутий на всю голову фанат поїздів. Звісно, більшість дітлахів не бігає дивитися на поїзди о пів на шосту ранку, якими б ґікнутими на всю голову вони не були. Особливо дітлахи в мокрому від річкової води одязі та з серйозно покаліченим вухом.
Вибору не було. Люк мусив дізнатися, що написано в тому планшеті.
Містер Червоні Чоботи зробив крок уперед і, коли перший на черзі вагон повільно прокотився повз нього, прийняв зуб, що входив у зів наступного. Вагон (на боці якого красувався червоно-біло-синій напис «ПРОДУКЦІЯ ШТАТУ МЕЙН») під дією гравітації покотився з гори, причому швидкість контролювалася гальмовими пристроями на допплерівських радарах. Оператор на сортувальному пункті смикнув важіль, і «ПРОДУКЦІЯ ШТАТУ МЕЙН» повернула на колію 4.
Люк обійшов свій критий вагон і неспішним кроком, засунувши руки в кишені, рушив до адмінбудівлі. Вдихнув вільно лише тоді, коли опинився під вежею сортувального пункту, подалі від очей оператора. Як вирішив Люк, якщо оператор добре виконує свою роботу, то дивиться він тільки на гірку і нікуди більше.
Наступний вагон, цистерну, відправили на колію 3. Два автомобілевози пішли на неї ж. Вони каталися, зіштовхувались і ляскали. «Лайонельські» поїзди Віка Дестіна були досить тихі, а тут стояв божевільний грюкіт. Люк подумав, що мешканці будинків у радіусі милі отримують такий звуковий прочухан три-чотири рази на день. Може, уже і звикли до нього. У це було важко повірити, доки Люк не згадав, як діти в Інституті зо дня в день живуть звичним життям: з’їдають великі порції харчів, сьорбають алкоголь із пляшечок, час від часу скурюють по сигареті, забавляються на ігровому майданчику і носяться вночі по коридорах, заходячись дурними криками. Люк вирішив, що до всього можна звикнути. Яка жаска думка.
Він дістався ґанку адмінбудівлі, не потрапивши в поле зору оператора в будці, і складач так само стояв до нього спиною. Люк не думав, що той обернеться. «Втратиш пильність на такій роботі — то й руку можна втратити», — сказав якось містер Дестін хлопцям.
На верхньому перфорованому аркуші планшета інформації було небагато. У колонках колій 2 і 5 стояло всього три слова: «ЗА РОЗКЛАДОМ НІЧОГО». До колії 1 був приписаний товарняк до Нью-Брунсвіка в Канаді, і за розкладом він мав прийти о п’ятій вечора — не буде з нього користі. З колії 4 о другій тридцять дня мав виїхати поїзд до Берлінгтона і Монреаля. Краще, та все одно не дуже підходить. Якщо Люк не вибереться звідси до другої тридцяти, то, напевно, заживе собі великого клопоту. Підхожою видавалася колія 3, куди складач поїздів наразі спрямовував вагон «New England Land Express», що його Люк бачив на мосту. Відчеплення поїзда 4297 (після якого диспетчер станції, принаймні теоретично, не прийматиме інших товарняків) призначено на дев’яту ранку, а о десятій 4297-й за розкладом виїжджає з Деннісон-Рівер-Бенда до Портленда (штат Мейн), Портсмута (Нью-Гемпшир) і Стербриджа (Массачусетс). Останнє місто має бути як мінімум за триста миль звідси, може, набагато більше.
Люк повернувся до покинутого критого вагона і став спостерігати, як решта вагонів скочуються з гірки на численні колії: деякі вже сьогодні вирушать у путь у складі різних поїздів, решта просто стоятимуть на запасних коліях, доки не знадобляться.