Складач покінчив із відчепленням і піднявся на сходинку маневрового локомотива, щоб переговорити з машиністом. Оператор вийшов із будки і також приєднався до розмови. Почувся сміх. У ранковому безвітрі цей звук легко долинав до Люка, і він йому подобався. Люк часто чув, як у залі відпочинку на поверсі «С» сміються дорослі, але їхній сміх завжди видавався зловісним, наче то гиготіли орки в толкінівських оповіданнях. А цей сміх походив від чоловіків, які ніколи не тримали під замком дітей, ніколи не занурювали їх у баки. Це сміялися люди, які не носили на стегні тазери, чи то пак кийки-шокери.
Машиніст простягнув торбочку. Складач її взяв і зліз зі сходинок на землю. Локомотив повільно покотився з гірки, а складач і оператор узяли собі з торбочки по пончику. По великому такому, з цукровою пудрою і, певно, з желейною начинкою. У Люка забурчало в животі.
Двоє чоловіків усілися в крісла-гойдалки на ґанку і стали наминати пончики. А Люк тим часом зосередився на вагонах, які чекали відправки на колії 3. Загалом їх було дванадцять, половина — криті. Певно, недостатньо, щоб скласти з них цілий поїзд до Массачусетсу, але решту можуть доправити з передаточного депо, де без діла їх стоїть штук п’ятдесят чи й більше.
Тим часом у пункт заїхала фура на шістнадцяти колесах і, вихитуючись, потулила через колії до вагона з написом «ПРОДУКЦІЯ ШТАТУ МЕЙН». За фурою слідував автофургон. З нього вийшли кілька чоловіків і взялися завантажувати в напівпричіп із вагона якісь бочки. Люк чув, як вони розмовляють іспанською, і зумів розібрати кілька слів. Одна бочка перекинулась, і з неї висипалась картопля. Чоловіки дружньо і добродушно засміялися, зав’язалася коротка картопляна перестрілка. Люк дивився на них із тугою.
Оператор і складач поспостерігали за перестрілкою з ґанку, тоді зайшли всередину. Фура поїхала, навантажена свіжою бульбою для «МакДональдса» чи «Бургер Кінга». За фурою відбув і автофургон. На станції стало безлюдно, але це триватиме недовго, бо знову може початись розвантаження і завантаження, і машиніст локомотива може підвезти кілька вагонів для товарняка, що відходить о десятій за розкладом.
Люк вирішив скористатися нагодою. Уже майже вийшов з-за покинутого критого вагона, аж раптом чкурнув назад, побачивши машиніста локомотива, який саме піднімався на гірку і прикладав до вуха телефон. Він зупинився на хвильку, і Люк уже злякався, що його викрили, але чоловік, вочевидь, просто завершував розмову. Він склав телефон до нагрудної кишені свого робочого комбінезона і промайнув повз Люків вагон, навіть не глянувши в той бік. Здійнявся на ґанок і також зайшов усередину будівлі.
Люк не став чекати, і цього разу він не тинявся, мов без діла. Він помчав униз гіркою, не зважаючи на біль у спині й натомлених ногах, перестрибуючи через колії та гальмівні позиції, ухиляючись від стовпчиків із датчиками руху. Серед вагонів, призначених на маршрут Портленд—Портсмут—Стербридж, знайшовся один червоний, з написом «SOUTHWAY EXPRESS» — слова ледь помітні за графіті, що додавалося туди протягом довгих років експлуатації. Вагон виявився задимлений, безликий і суто утилітарний, але мав одну безперечну перевагу: розсувні двері були не до кінця причинені. Просвіт достатній, щоб один худенький хлопчик-відчайдух зміг ковзнути всередину.
Люк ухопився за помережану іржею ручку і підтягнувся. Просвіт таки виявився достатнім. Навіть ширший за той, який Люк прокопав під сітчастим парканом в Інституті. Здавалося, це було так давно, мов у минулому житті. Ребро дверей пошкрябало і без того хвору спину й сідниці, знову виступила кров, але за мить Люк уже заліз усередину. Вагон був на три чверті повний, і хоча ззовні видавався нечупарним, усередині там пахло пречудово: деревом, фарбою, меблевим поліролем і машинним мастилом.
Уміст вагона — збірна солянка, що нагадала Люкові горище в тітки Лейсі. Але тітка зберігала старі речі, а тут усе було нове. Ліворуч стояли газонокосарки, тримери, повітродувки, ланцюгові пилки й картонні коробки з автозапчастинами та підвісними двигунами. Праворуч були меблі — деякі в коробках, але більшість замотані, мов мумії, в довгі ярди захисного пластику. Ще була піраміда з торшерів, що лежали на боці, по три замотані в повітряно-бульбашкову плівку. Ще — стільці, столи, двомісні канапки і навіть дивани. Люк підійшов до дивана, що стояв найближче до прочинених дверей, і прочитав супровідний документ, приклеєний скотчем до бульбашкової плівки. Диван (як, імовірно, й решта меблів) мав бути доставлений у «Першокласні меблі від Бендера і Бовена» в Стербриджі, штат Массачусетс.