А це означає, що Люк далеко не втече.
— Ти їстимеш цю муйню чи просто бавитися будеш?
Ейвері відсунув тарілку і підвівся. Відколи повернувся з кабінету місіс Сіґсбі, він виглядав ніби хлопчик, що побачив привида.
— Там яблучний пиріг з морозивом і шоколадний пудинг на десерт у меню, — попередила вона. — І це ж не як удома, принаймні в мене, де мусиш з’їсти все на тарілці і лише потім можеш мати десерт.
— Я не голодний, — відрізав Ейвері й вийшов з буфету.
Але через дві години, після того як дітей відправили по кімнатах (і кімнату відпочинку, і їдальню на сьогоднішній вечір оголосили забороненою зоною, а двері на майданчик були замкнені), він забрів до Фріди в кімнату в піжамі, сказав, що голодний, і запитав, чи нема в неї жетонів.
— Смієшся? — запитала Фріда. — Я ж тут лише недавно з’явилася.
Насправді в неї було три жетони, але Ейвері їх віддавати вона не збиралася. Він їй подобався, але ж не настільки.
— А. Окей.
— Іди спати. Як спатимеш, не будеш голодний, а коли прокинешся, буде сніданок.
— Можна я ляжу з тобою, Фрідо? Люка ж нема.
— Іди до себе в кімнату. Можуть бути проблеми в нас обох.
— Я не хочу спати сам. Вони мене били. Били ’лектрошоком. А якщо повернуться й захочуть ще? Можуть, якщо дізнаються, що…
— Що?
— Нічого.
Фріда міркувала. Міркувала про багато речей насправді. Справжнім асом міркування була ця Фріда Браун зі Спрінгфілда, штат Міссурі.
— Ну… окей. Залазь у ліжко. Я ще трохи посиджу. По телеку програму про диких тварин показують, хочу глянути. Ти знав, що деякі дикі тварини їдять своїх дітей?
— Правда? — вражено спитав Ейвері. — Це так сумно.
Вона поплескала його по плечу.
— Більшість не їдять.
— А, ну добре.
— Так. Тепер лізь у ліжко й мовчи. Ненавиджу, коли я щось дивлюся, а хтось триндить під вухом.
Ейвері заліз у ліжко. Фріда дивилася програму про диких тварин. Алігатор бився з левом. Чи, може, то був крокодил. Хай там як, було цікаво. І з Ейвері було цікаво. Бо Ейвері мав таємницю. Якби вона була такою самою сильною ТП, як він, то вже б її дізналася. Наразі вона лише знала, що таємниця є.
Упевнившись, що хлопець заснув (він захропів — маленький ввічливий хлопчик, а хропе), вона вимкнула світло, залізла до нього в ліжко й потермосила.
— Ейвері.
Той щось пробуркотів і відвернувся. Вона не відпустила його.
— Ейвері, куди пішов Люк?
— Прекал, — пробурмотів той.
Фріда поняття не мала, що таке «Прекал», та й не переймалася цим, бо це була неправда.
— Ну ж бо, куди він пішов? Я нікому не розкажу.
— На червоні сходи, — промимрив Ейвері.
Він спав. Мабуть, думав, що це йому сниться.
— Які червоні сходи? — прошепотіла вона йому у вухо.
Ейвері не відповів, а коли спробував відвернутися, Фріда відпустила його. Бо вже отримала те, що хотіла. На відміну від Ейвері (й Каліші, принаймні в хороші часи), вона не зовсім могла читати думки. Вона мала інтуїцію, яка, мабуть, базується на думках, а іноді, якщо людина незвично відкрита (як маленький хлопчик спросоння), Фріда ловила поверхневі яскраві образи.
Вона лягла на спину і втупилася в стелю, роздумуючи.
Десята година. В Інституті було тихо.
Софі Тернер, одна з нічних доглядальниць, сиділа за пікніковим столом на майданчику, курила заборонену цигарку й струшувала попіл у кришечку пляшки «Вітамінвотер». Лікар Еванс сидів поруч, тримав руку в неї на стегні. Він нахилився й поцілував її в шию.
— Не треба, Джиммі, — сказала вона. — Не сьогодні, коли тут аврал. Ти ж не знаєш, хто на нас дивиться.
— Ти працівниця Інституту і куриш цигарку, коли тут аврал, — парирував він. — Якщо хочеш бути поганою дівчинкою, то вже будь поганою дівчинкою.
Він підняв руку вище, а вона обмірковувала, залишати її там чи ні, коли обернулася й побачила дівчинку — одну з новеньких — біля дверей у кімнату відпочинку. Та тримала руки на склі й дивилася на парочку.
— Бляха-муха! — лайнулася Софі.
Вона відбила руку Еванса й розтовкла цигарку. Кинулася до дверей, відімкнула їх, смикнула на себе й ухопила за шию цю допитливу Варвару.
— Ти що тут робиш? Ніяких нічних походеньок, чи ти недочула? Вхід у кімнату відпочинку та їдальню заборонений! Тож якщо не хочеш добряче отримати по сраці, повертайся у свою…