— Міннеаполіс. Вони мене вирубили. І вбили моїх батьків. — Він протер долонею очі.
— Ці викрадачі забрали тебе з Міннеаполіса в Мейн. Як вони це зробили?
— Не знаю. Я був не при тямі. На літаку, певно. Я справді з Міннеаполіса. Можете перевірити, просто зателефонуйте в мою школу. Називається Бродерікська школа для виняткових дітей.
— То ти, виходить, дуже тямущий хлопець?
— А, звісно, — сказав Люк, без краплі гордості в голосі. — Я тямущий. А зараз я також дуже голодний. Я нічого не їв уже кілька днів, лише булочку з ковбасою і фруктовий пиріг. Кілька днів — то я так думаю. Я трохи втратив лік часу. Мені те все дав чоловік на ім’я Метті.
— Більше нічого?
— Шматочок пончика, — сказав Люк. — Не дуже великий.
— Господи, то давай тебе погодуємо.
— Так, — сказав Люк і додав: — Будь ласка.
Тім дістав з кишені мобільний.
— Венді? Це Тім. Можна тебе про дещо попросити?
Кімната Ейвері в Задній половині мала суто казенний вигляд. Ліжко — звичайна розкладачка. Жодних плакатів «Нікелодеон» на стінах, жодних іграшок «Джі-Ай Джо» на комоді. Ейвері це не важило. Йому всього десять, але тепер він мусить бути дорослим, а дорослі не бавляться іграшковими солдатиками.
«Тільки я не зможу зробити це самотужки».
Він пригадав торішнє Різдво. Про це було боляче думати, але Ейвері все одно думав. Він отримав замок «Леґо», про який давно просив, та коли детальки лежали перед ним, він не знав, яким чином з усього цього безладу зібрати чудовий замок, як на коробці, з башточками, воротами і розвідним мостом. Ейвері почав плакати. Тоді тато (тепер мертвий, він знав) вклякнув поруч і сказав:
— Будемо дотримуватись інструкцій і зробимо це разом. Крок за кроком.
Так вони й зробили. Той замок стояв на комоді Ейвері разом із «Джі-Ай Джо» на варті, і це єдина річ, яку вони не змогли відтворити, коли він прокинувся в Передній половині.
Тепер, лежачи на розкладачці в цій голій кімнаті, в сухому одязі, Ейвері роздумував про те, як гарно виглядав готовий замок. І відчував гудіння. Тут, у Задній половині, воно лунало постійно. У кімнатах — гучне, у коридорах — ще гучніше, а найгучніше — в буфеті, де двері з двома замками позаду кімнати відпочинку доглядачів вели на задню половину Задньої половини. Доглядачі часто називали ту частину «Овочебазою», бо діти, які жили там (якщо це можна назвати життям), були овочами. Зумерами. Але вони корисні, припускав Ейвері. Як обгортка шоколадки «Герші» корисна, доки не вилижеш її начисто. А тоді можеш викинути.
У дверях були замки. Ейвері зосередився, намагаючись повернути свій. Не те щоб тут кудись можна було піти, окрім коридору з його синім килимом, але поекспериментувати було цікаво. Він відчував, як замок намагається прокрутитись, але не зовсім міг довершити справу. Цікаво, чи зміг би це зробити Джордж Айлс, бо ж він дуже сильний позитивний ТК. Ейвері подумав, що міг би, з невеликою допомогою. Він знову згадав слова батька: «Ми зробимо це разом. Крок за кроком».
О п’ятій двері відчинились і зодягнутий у червоне доглядач устромив неусміхнене обличчя всередину. Вони тут не носили бейджів з іменами, але для Ейвері це було зайвим. Цього звали Дональд, також відомий серед колег як Дон Пітон. Колись він служив на флоті. Намагався стати «морським котиком», але не вдалося. «Вони тебе викинули. Думаю, ти занадто любив кривдити людей».
— Вечеря, — повідомив Дон Пітон. — Якщо хочеш, ходи. Якщо ні, я тебе замикаю, доки не почнеться кіно.
— Я хочу.
— Добре. Любиш кіно, малий?
— Так, — сказав Ейвері й подумав: «Але це мені не сподобається. Ці фільми вбивають людей».
— Тобі сподобається, — сказав Дон. — Там завжди починається з мультика. Буфет уперед по коридору і ліворуч. І не треба вештатися без діла.
Дон грубо втелющив його по дупі, для прискорення.
У буфеті — похмурій кімнаті, пофарбованій тією ж брудно-зеленою фарбою, що й коридор житлової частини Передньої половини, — близько десятка дітей сиділи та їли щось, схоже за запахом на яловиче рагу «Дінті Мур». Мама вдома подавала його як мінімум двічі на тиждень, бо цю страву дуже любила його молодша сестра. Вона, мабуть, теж мертва. Більшість дітей скидалися на зомбі, у багатьох з рота текла слина. Ейвері побачив, як одна дитина, дівчинка, курила цигарку в процесі їжі. Вона струсила попіл собі в миску, порожнім поглядом роззирнулася навколо й продовжила з неї їсти.
Ейвері відчував присутність Каліші ще в тунелі, а тепер побачив її, за столом позаду. Мусив стримати потяг кинутися до неї та обійняти за шию. Це приверне увагу, а йому цього не хотілося. Навпаки. Гелен Сіммз сиділа біля Ші, а її руки ліниво лежали обабіч миски. Очі втупилися в стелю. Волосся, що строкато маяло, коли вона з’явилася в Передній половині, тепер безбарвно і волого звисало над обличчям — дуже схудлим обличчям — грубими пасмами. Каліша годувала її, принаймні намагался.