— Заткнися, Кейтс, — сказав Джордж не без доброти в голосі, і поки Дорожній бігун бібікав безлюдним пустельним шосе, а Дикий койот дивився на нього й уявляв вечерю на День подяки, Каліша відчула, як вислизає щось, що їй ледь не вдалося вловити.
Коли мультфільм закінчився і Дикий койот учергове залишився з носом, на екрані з’явився чоловік у костюмі. У руці він тримав мікрофон. Каліша подумала, що це якийсь бізнесмен, можливо, так і було, певним чином, але це не головне в його візитівці. Насправді він проповідник, бо, коли камера від’їхала назад, позаду нього можна було побачити великий старий хрест, облямований червоним неоном, а коли камера від’їхала вбік, з’явилася арена чи стадіон, наповнений тисячами людей. Вони підвелися, деякі розмахували руками в повітрі, деякі трусили Бібліями.
Спочатку чоловік проводив звичайну проповідь, цитував Біблію, а тоді почав розводитися про те, як країна розлітається на шматки через опі-ООО-їди і роз-ПУ-сту. А ще про політиків, і суддів, і те, що Америка — це осяйне місто на пагорбі, яке безбожники хочуть закаляти брудом. Він уже почав про те, як чаклунство заворожило людей Самарії (як це стосувалося Америки, Каліші було незрозуміло), але тоді з’явилися й замиготіли кольорові цятки. Гудіння гучнішало і тихішало. Каліша навіть відчувала його в носі, вібрацію маленьких волосинок там.
Коли цяточки щезли, вони побачили, як проповідник сідає в літак із жінкою, найпевніше, місіс Проповідницею. Цятки з’явилися знову. Гудіння гучнішало і тихішало. Каліша почула голос Ейвері в голові, щось схоже на «вони бачать».
«Хто бачить?»
Ейвері не відповів, мабуть, тому що захопився фільмом. Ось що роблять вогники Штазі; захоплюють тебе з головою. Проповідник знову провадив, провадив енергійно, сильно, цього разу з вантажного кузова через мегафон. Плакати повідомляли: «Г’ЮСТОН ЛЮБИТЬ ВАС», «БОГ ДАВ НОЄВІ ЗНАК ВЕСЕЛКИ», «ІВАНА 3:16». Тоді цятки. Тоді гудіння. Кілька незайнятих сидінь кінотеатру почали ляскати вгору-вниз самі по собі, ніби незакріплені жалюзі під сильним вітром. Двері залу розчахнулися. Дон Пітон і Дерик Штрик захряснули їх, тиснучи плечима.
Тепер проповідник був у якомусь притулку для безхатьків, у кухарському фартуху він помішував здоровенний чан соусу для спагеті. Його дружина стояла поруч, обоє всміхалися, і цього разу в Каліші в голові зазвучав голос Ніка: «Усміхнися для фото!» Каліша невиразно усвідомлювала, що її волосся стирчить, наче від якогось електричного експерименту.
Цятки. Гудіння.
Тоді проповідник опинився вже на телешоу з якимись іншими людьми. Хтось із них звинуватив проповідника в тому, що він… щось там… великі слова, вчені слова, які Люк точно зрозумів би… а проповідник реготав, наче почув найкращий жарт у світі. Він прекрасно сміявся. Від цього хотілося почати сміятися разом із ним. Це якщо ти раптом не божеволієш.
Цятки. Гудіння.
Щоразу, як поверталися вогники Штазі, вони здавались яскравішими, щоразу проникали глибше Каліші в голову. У її теперішньому стані всі ці ролики, які разом поєднувалися в кіно, захоплювали. У них є важелі. Коли прийде час — напевно, завтра ввечері, а може, післязавтра, — діти в Задній половині натиснуть ці важелі.
— Ненавиджу це, — промовила Гелен зляканим голосом. — Коли вже закінчиться?
Проповідник стояв перед гарним маєтком, де, здається, відбувалася вечірка. Проповідник в автоколоні. Проповідник на барбекю надворі, а на будівлях за ним майорять червоні, білі й сині барви. Люди їдять корн-доґи і великі шматки піци. Він проповідує про спотворення природного стану речей, постановленого Господом, але тоді його голос обірвався й зазвучав голос лікаря Гендрікса.
— Це Пол Вестін, дітки. Він живе в Дірфілді, Індіана. Пол Вестін. Дірфілд, Індіана. Пол Вестін, Дірфілд, Індіана. Повторюйте зі мною, хлопці й дівчата.
Частково тому, що вони не мали вибору, частково тому, що це принесе милосердний кінець кольорових цяток і то гучнішого, то тихішого гудіння, а здебільшого тому, що їх це реально захопило, десятеро дітей в кімнаті почали скандувати. Каліша приєдналася. Вона не знала про інших, але для неї це була найгірша частина кіновечорів. Вона ненавиділа те, наскільки це приємно. Ненавиділа відчуття важелів, які лише й чекають, щоб їх натиснути. Просто молять про це! Вона почувалася лялькою черевомовця на коліні того довбаного лікаря.
— Пол Вестін, Дірфілд, Індіана! Пол Вестін, Дірфілд, Індіана! ПОЛ ВЕСТІН, ДІРФІЛД, ІНДІАНА!