Тоді на екрані знову з’явився лікар Гендрікс, усміхнений і з незапаленим бенгальським вогнем у руках.
— Отак, правильно. Пол Вестін, Дірфілд, Індіана. Дякую вам, дітки, і гарної вам ночі. Побачимося завтра!
Вогники Штазі з’явилися востаннє, мигочучи, крутячись і вихорячись. Каліша стиснула зуби і чекала, коли ж вони зникнуть, почуваючи себе дрібною космічною капсулою, що несеться крізь бурю з гігантських астероїдів. Гудіння стугоніло як ніколи, та коли цятки зникли, гудіння одразу ж урвалося, ніби підсилювач висмикнули з розетки.
Вони бачать, як був сказав Ейвері. Яку деталь ми пропускаємо? Якщо так, то хто вони такі?
У кінозалі спалахнуло світло. Двері відчинилися, Дон Пітон стояв біля одних, Дерик Штрик — біля інших. Більшість дітей вийшли, але Донна, Лен, Гал і Джиммі залишилися на місцях. Мабуть, просидять там, розвалившись на зручних сидіннях, доки доглядачі не проженуть їх назад по кімнатах, а одне, двоє, троє чи й усі четверо відправляться на «Овочебазу» після завтрашнього шоу. Великого шоу. Де вони зроблять усе, що треба зробити з проповідником.
Їм дозволялося провести ще пів години в кімнаті для відпочинку, перш ніж їх замкнуть у кімнатах на ніч. Каліша вирушила туди. Джордж, Нікі та Ейвері — за нею. Через кілька хвилин причовгала Гелен і всілася на підлогу з незапаленою сигаретою в руці і звислим над обличчям колись яскравим волоссям. Айріс і Кеті прийшли останніми.
— Голова вже краще, — оголосила Кеті.
Так, подумала Каліша, головний біль відступає після фільмів… але ненадовго. Цей період дедалі коротший.
— Ще один веселий вечір у кіно, — пробурмотів Джордж.
— Отже, дітки, що ми вивчили? — запитав Нікі. — Що хтось десь не дуже турбується про преподобного Пола Вестіна з Дірфілда, Індіана.
Каліша провела великим пальцем собі по губах і глянула на стелю. «Жучки, — подумала вона для Нікі. — Будь обережним».
Нік склав палець пістолетом собі до голови і вдав, що стріляється. Інші всміхнулися. Завтра все буде по-іншому, подумала Каліша. Жодних усмішок. Після завтрашнього шоу лікар Гендрікс з’явиться із запаленим бенгальським вогнем, а гудіння переросте в рев білого шуму. Важелі натиснуть. Невідь-скільки протриває період, одночасно благословенний і жахливий, коли головний біль у них зникне зовсім. Замість п’ятнадцяти-двадцяти хвилин після кіно можна буде насолодитися шістьма-вісьмома годинами блаженного полегшення. А тим часом десь там Пол Вестін з Дірфілда, Індіана, зробить щось, що змінить його життя або завершить його. Для дітей у Задній половині життя продовжиться… якщо це можна назвати життям. Головні болі повернуться з новою силою. Дедалі сильніші. Допоки, замість просто відчувати гудіння, вони стануть його частиною. Просто одними з…
Овочів!
Це Ейвері. Ніхто не міг передавати думки з такою чіткою силою. Відчувалося так, наче він живе в неї в голові. «Отак це й працює, Ша! Бо вони…»
— Вони бачать, — прошепотіла Каліша, і ось воно, бінґо, загублена деталь.
Каліша вперлася долонями в чоло, не тому що головний біль повернувся, а тому що це було так очевидно. Вона вхопила Ейвері за дрібне кістляве плече.
«Овочі бачать те, що й ми. Інакше навіщо їм вони?»
Нікі обвив Калішу однією рукою й прошепотів їй у вухо. Від дотику його вуст вона затремтіла.
— Про що ти говориш? Їхній розум згас. Як і наш згасне, зовсім скоро.
Ейвері: «Саме тому вони такі сильні. Усе інше зникло. Згасло. Вони — батарейки. А ми — просто…»
— Перемикач, — прошепотіла Каліша. — Перемикач запалювання.
Ейвері кивнув.
— Нам потрібно їх використати.
«Коли? — Голос Гелен Сіммз, голос маленької переляканої дитини. — Треба поспішати, бо я вже більше не витримую».
— Ми всі не витримуємо, — додав Джордж. — Крім того, просто зараз та сука…
Каліша із застереженням похитала головою, і Джордж продовжив розумово. Йому це не дуже вдавалося, принаймні поки що, але Каліша вловила суть. Вони всі зрозуміли. Просто зараз та сука, місіс Сіґсбі, зосереджена на Люку. І Стекгаус також. Усі в Інституті, бо вони знають, що він утік. Це їхній шанс, поки всі налякані й збентежені. Іншої настільки хорошої можливості в них не буде.
Нікі заусміхався. «Не відкладаймо на потім те, що потрібно зробити зараз».
— Як? — запитала Айріс. — Як ми це зробимо?
Ейвері: «Думаю, я знаю, але нам потрібні Гал, Донна і Лен».
— Точно? — запитала Каліша, після чого додала: — Вони майже згасли.