— Ну, будьте здорові, родичі гарбузові, — привітався він. — Це ж не вечірка-несподіванка, у мене ж не день народження. А це хто такий?
Він указав на хлопця на невеликому дивані в кімнаті очікування. Люк скрутився в позу ембріона настільки, наскільки це було можливо. Ешворт обернувся до Таґа Фарадея, якого був залишив за старшого:
— І, суто між іншим, хто його побив?
Замість відповіді, Таґ обернувся до Тіма й махнув рукою в жесті «після тебе».
— Його звати Люк Елліс, і його ніхто не побив, — відповів Тім. — Він вискочив з товарняка і вгатився в семафор. Від того й синці. Що стосується пов’язки, то він каже, що його викрали і причепили йому до вуха пристрій відстеження. Стверджує, що відрізав собі мочку вуха, щоб позбутися тієї штуки.
— Складаним ножем, — доклалася Венді.
— Його батьки мертві, — підхопив Таґ. — Убиті. Ця частина історії — правда. Я перевірив. За тридев’ять земель, у Міннесоті.
— Але він каже, що місце, з якого він утік, — у Мейні, — додав Білл Віклоу.
Ешворт трохи помовчав, не відриваючи рук від стегон, переводячи погляд зі своїх працівників і нічного патрульного на хлопця на дивані. Розмова взагалі не потривожила Люка: він спав як убитий. Зрештою шериф Джон поглянув на свою зібрану правоохоронну команду.
— Я тепер починаю думати, що краще б залишився на вечерю з мамою.
— Ой, їй не дуже добре? — запитав Білл.
Шериф Джон проігнорував це запитання.
— Якщо ви всі тут трави не понакурювалися, мені хтось може дати зв’язну історію?
— Сідайте, — запропонував Тім. — Я введу вас у курс, а тоді, думаю, ми подивимось оце. — Він поклав флешку на диспетчерський стіл. — Потім уже самі вирішите, що робити.
— А ще, напевно, захочете подзвонити в поліцію Міннеаполіса або поліцію штату в Чарльстоні, — озвався Беркетт. — Або тим і тим. — Він смикнув головою в бік Люка. — Хай думають, що з ним робити.
Ешворт сів.
— З іншого боку, я радий, що приїхав раніше. Ніби щось цікаве, правду кажу?
— Навіть дуже, — підтвердила Венді.
— Ну добре. Зазвичай тут мало цікавого відбувається, якась пертурбація нам би не завадила. У Міннеаполісі копи думають, що він своїх старих уколошкав?
— Судячи з газет — так, — відповів Таґ. — Хоча вони в цьому дуже обережні, пишуть, що він неповнолітній і все таке.
— Він страшенно розумний, — сказала Венді, — але цілком приємний малий.
— Угу, з тим, наскільки він приємний чи неприємний, нехай розбираються інші, але наразі мені цікаво як ніколи. Білле, досить уже бабратися з тим годинником, поки не зламав, а краще принеси кок’-коли з мого кабінету.
Поки Тім переказував шерифові Ешворту історію, яку Люк розповів їм із Венді, поки загін Золотих наближався до гардівілльського виїзду з шосе І-95, де вони рушать до маленького містечка Дюпрей, Нік Вілгольм збирав дітей, які залишилися в кінозалі, в невеликій кімнаті відпочинку у Задній половині.
Іноді діти тримаються на диво довго; Джордж Айлс — тому наочний приклад. А іноді ламаються одразу. Саме це начебто трапилося з Айріс Стенгоуп. Те, що діти в Задній половині називають відскоком, — недовготривала відстрочка головного болю після кіно — не сталося з нею після першого разу. Очі посоловіли, а нижня щелепа відвисла. Вона стояла під стіною опустивши голову, а волосся спадало їй перед очима. Гелен підійшла та обійняла її, але Айріс цього наче й не помітила.
— Що ви тут робите? — запитала Донна. — Я хочу назад у свою кімнату. Я хочу спати. Я ненавиджу кіновечори.
Голос її звучав жалібно, от-от розплачеться, але вона ще була присутня і при тямі. Те саме можна було більш-менш упевнено сказати про Джиммі й Гала. Вони здавалися напівпритомними, але не такими причмеленими, як Айріс.
«Більше жодних фільмів, — сказав Ейвері. — Ніколи».
Його голос лунав у Каліші в голові гучніше, ніж будь-коли, і це саме по собі доводило: вони дійсно разом сильніші.
— Сміливе передбачення, — висловився Нікі. — Особливо від такого малого гівнюка, як ти, Ейвестере.
Гал і Джиммі всміхнулися на це, а Кеті навіть хихотнула. Лише Айріс здавалася зовсім втраченою, несвідомо чухаючи пах. Лена відволік телевізор, хоч там нічого й не показували. Каліша подумала, що він там, мабуть, роздивляється власне відображення.
«У нас мало часу, — сказав Ейвері. — Скоро хтось із них прийде, щоб розвести нас по кімнатах».
— Корінн, напевно, — сказала Каліша.
— Ага, — підтакнула Гелен. — Лиха Відьма Сходу.