Горіс Келлер, червоний доглядач, з яким вони дружили, називав Гекля й Джекль високофункціональними психами. Він казав, що хтось із них врешті-решт здуріє назовсім, і верхівці доведеться шукати свіжі медичні таланти. Для Корінн це не важило. Її робота полягає в тому, щоб діти їли тоді, коли мають їсти, розходилися по кімнатах тоді, коли мають розходитися (що вони там роблять, її вже не турбує), дивилися кіно під час кіновечорів і не порушували стрій. А якщо порушують, ляпасами вона їх повертає куди треба.
— Овочі сьогодні якісь буйні, — зауважив Дон Пітон. — Їх чути звідти. Тазери ж готові, коли підемо годувати їх о восьмій?
— Уночі з ними завжди гірше, — сказав Дерик. — Я не… Та якого хера?
Корінн також відчула. Вони звикли до гудіння, так само як люди звикають до шуму холодильника чи деренчання кондиціонера. А тепер раптом він зріс до рівня, який їм доводилося терпіти під час кіновечорів із бенгальським вогнем. Та під час кіновечорів він долинав із-за замкнутих дверей палати «А», відомої також як «Овочебаза». Тепер вона відчувала його там, але також і з інших напрямків, ніби вихор сильного вітру. Із кімнати для відпочинку, куди діти подалися згаяти час після показу. Спочатку туди пішла група тих, яких ще можна було вважати дієздатними, тоді кілька в передовочевому стані.
— Якого хера вони роблять? — крикнув Дерик. Він стиснув голову руками.
Корінн побігла в кімнату для відпочинку, на ходу дістаючи шокер. Дон — за нею. Дерик — мабуть, чутливіший до гудіння, а може, просто більш наляканий — залишився на місці, стискаючи долонями скроні, наче боявся, що в нього вибухне мозок.
Коли вона дісталася до дверей, то побачила близько десятка дітей. Навіть Айріс Стенгоуп, яка після завтрашнього кіно стовідсотково відправиться на «Овочебазу». Вони стояли колом, тримаючись за руки, і гудіння тут було таке, що в Корінн засльозилися очі. Їй здалося, що в неї навіть пломби завібрували.
Треба новенького дістати. Недоростка. Думаю, це він усе затіяв. Треба шваркнути його, і коло розірветься.
Та після цієї думки пальці в неї розігнулись і шокер упав на килим. Позаду, ледь чутно крізь гудіння, до неї долинав голос Дерика, який кричав, щоб діти припинили те, що вони там роблять, і розійшлися по кімнатах. Чорна мала дивилася на Корінн, а на вустах у неї грала пихата посмішка.
«Зараз я її з тебе виб’ю», — подумала Корінн, а коли підняла руку, чорна кивнула:
«Правильно, лясни».
Ще один голос приєднався до Каліші: «Лясни!»
Тоді всі інші: «Лясни! Лясни! Лясни!»
Корінн Ровсон узялася лупити сама себе, спочатку правою рукою, тоді лівою, раз за разом, дедалі сильніше, усвідомлюючи, що її щоки спочатку печуть, тоді палають, але це усвідомлення було слабким і віддаленим, бо тепер гудіння стало зовсім не гудінням, а грандіозним БВАААААА — відлунням ізсередини.
Вона впала на коліна, а Дон пронісся повз неї.
— Ану припиніть, що ви робите, довбані малі…
Його рука здійнялася, тоді пролунав електричний тріск, бо він шваркнув себе межи очі. Дон смикнувся назад, ноги розбіглися й зібралися знов докупи у смішному піруеті, очі вилізли з орбіт. Рот роззявився, і всередину він всадив дуло шокера. Тріск електрики вийшов приглушеним, але результат було видно. Горло роздулося, наче сечовий міхур. У ніздрях блимнуло блакитне світло. Тоді він повалився на обличчя, від чого тонке дуло шокера забилося йому ще глибше в горлянку, аж до основи, а палець усе ще конвульсивно смикався на гачку.
Каліша повела їх у коридор житлової частини, не розмикаючи рук, ніби першокласників на шкільній екскурсії. Дерик-Штрик побачив дітей і подався назад, однією рукою стискаючи шокер, другою — ручку дверей кінозалу. Далі по коридору, між буфетом з одного боку і палатою «А» з іншого, стояв лікар Еверетт Галлас, роззявивши рота.
Тоді по двійчастих замкнених дверях «Овочебази» загупали кулаки. Дерик впустив шокер і підняв руку, яка його перед тим стискала, демонструючи, що він беззбройний.
— Я вам нічого не зроблю, — заскиглив він. — Робіть що хочете, я вам нічого не…
Двері кінозалу захряснулись, обрубуючи його речення й заодно три пальці.
Лікар Галлас обернувся і втік. Двоє інших червоних доглядачів з’явилися з кімнати для персоналу за сходами крематорію. Вони побігли в бік Каліші та її імпровізованої команди, обоє з шокерами напоготові. Пара зупинилася біля замкнених дверей палати «А», шваркнула одне одного й упала на коліна. Так вони й продовжували обмінюватися ударами струму, доки зрештою обоє без тями не звалилися на підлогу. З’явилися нові доглядачі, які чи то почули, чи то відчули, що відбувається… і відступили, деякі — вниз сходами крематорію (а це мертвий кут, і не лише метафорично), інші — назад до кімнати для персоналу чи лікарської кімнати позаду.