Вони ніколи не повернуться, подумав Ейвері. Вони розгубили всі клепки назовсім. Можливо, що й Айріс теж.
Джордж: «Але решта з нас ще має шанс».
Так.
Каліша, усвідомлюючи, що це цинічно, але необхідно: «А поки що можемо їх використати».
— І що тепер? — запитала Кеті. — Що тепер, що тепер?
Якусь мить вони не могли відповісти, бо просто не знали. Тоді заговорив Ейвері.
«У Передню половину. Визволимо решту дітей і заберемося звідси».
Гелен: «А потім куди?»
Загорланила сирена, віу-віу-віу, то гучніше, то тихіше. Діти не звернули на це уваги.
— Про це потурбуємося пізніше, — сказав Нікі. Він знову взявся за руки з Калішею і Джорджем. — Спершу ходімо відплатимо їм. Влаштуємо трохи руйнації. Хтось проти?
Ніхто. Руки знову зімкнулися, й одинадцятеро, які почали повстання, кинулися по коридору в бік вестибюля Задньої половини і тамтешніх ліфтів. Мешканці палати «А» пішли слідом зі своєрідним зомбі-шарканням. Можливо, їх вабив магнетизм дітей, які ще можуть думати. Гудіння знизилося, перетворилося на дудніння, але не зникло.
Ейвері Діксон тягнувся увсебіч у пошуках Люка, сподіваючись, що знайде його десь далеко, де він не зможе їм допомогти. Бо це означатиме, що принаймні одна дитина-раб Інституту в безпеці. Були вагомі причини думати, що решта з них загинуть, бо персонал цієї пекельної діри зробить усе, щоб не дати їм утекти.
Абсолютно все.
Тревор Стекгаус перебував у кабінеті далі по коридору від кабінету місіс Сіґсбі, крокував туди-сюди, бо був надто напружений, щоб сидіти. І це надовго, доки не почує новин від Джулії. Новини від неї можуть бути і добрі, і погані, але будь-які кращі за таке очікування.
Задзвонив телефон, але то була не традиційна мелодія стаціонарного і не брр-брр супутникового; то був владний подвійний гудок червоного екстреного телефона. Востаннє цей апарат дзвонив, коли в буфеті трапився той пиздець із близнючками і малим Кроссом. Стекгаус узяв слухавку й не встиг і слова промовити, як лікар Галлас заторохтів у вухо.
— Вони вибралися, ті, що дивляться фільми, точно, і, напевно, овочі також утекли, вони вирубили як мінімум трьох доглядачів, ні, чотирьох, Корінн каже, що думає, що Дерик Чеффітц мертвий, електр…
— ЗАТКНИСЯ! — загорлав у слухавку Стекгаус. А тоді, впевнившись (ні, не впевнившись, а сподіваючись), що Гекль його уважно слухає, промовив: — Зберись і поясни, що сталося.
Галлас, до якого від шоку повернулася якась подоба його колишньої раціональності, розповів Стекгаусові, що побачив. Коли історія добігала кінця, почала завивати загальна сирена Інституту.
— Господи, це ти ввімкнув, Еверетте?
— Ні, ні, не я, це, напевно, Джоан. Лікарка Джеймс. Вона була в крематорії. Ходить туди медитувати.
Стекгауса ледь не занесло туди, куди не хотілося, від химерного образу, що виник у голові: лікарка Джекль сидить, схрестивши ноги перед дверима печі, молиться за мир, — але він змусив себе повернутися до теперішньої ситуації: діти Задньої половини влаштували якесь повстання. Як це може бути? Раніше такого не траплялось. І чому саме тепер?
Гекль іще говорив, але Стекгаус почув усе, що йому потрібно було.
— Слухай мене, Еверетте. Знайди всі оранжеві картки, які можеш, і спали їх, зрозумів? Спали.
— А як… як я маю…
— У вас же пічка, бля, на поверсі «Е»! — заревів Стекгаус. — Спали в ній, бля, хоч щось, окрім дітей!
Він поклав слухавку і скористався стаціонарним, щоб зателефонувати Фелловзу в комп’ютерний зал. Енді хотів знати, чому залунала сирена. Він говорив зі страхом у голосі.
— У нас певні проблеми в Задній половині, але я з цим розбираюся. Передай на мій комп’ютер відео з камер. Нічого не питай, просто зроби, що я кажу.
Стекгаус повернувся до свого ноутбука (чи раніше те одоробло теж так повільно завантажувалось?!) і натиснув «КАМЕРИ БЕЗПЕКИ». Він побачив буфет Передньої половини, здебільшого порожній… кількох дітей на майданчику…
— Енді! — гукнув він. — Не Передня половина, а Задня! Хулі ти, блядь…
Зображення перемкнулось, і він крізь плівку пилу на об’єктиві побачив Гекля, зіщуленого в себе в кабінеті, коли зайшла Джекль, мабуть, із перерваного сеансу медитації. Вона дивилася назад собі через плече.
— Добре, так краще. Далі я сам.
Стекгаус перемкнув зображення і побачив кімнату відпочинку доглядачів. Кілька скоцюрбилися там, зачинивши і, ймовірно, замкнувши двері в коридор. Жодної користі від них.