Вони не кинули. Робертсон навела пістолет на Люка, і Тім вистрелив, від чого її так відкинуло на великі подвійні двері відділку, що аж матове скло потріскалося.
Вільямс став на коліно й націлився на Тіма, якому вистачило часу лише подумати: «Цей чувак профі, а я труп». Але пістолет Вільямса смикнувся вгору, ніби від невидимої нитки, і куля, яка мала би вбити Тіма, влучила в стелю. Шериф Джон Ешворт уперіщив блондина в скроню, від чого той розпластався на підлозі. Віклоу наступив йому на долоню.
— Відпусти, уйобок, відпусти, блядь…
У цю ж мить місіс Сіґсбі, усвідомлюючи, що все пішло шкереберть, наказала Луїсові Ґранту й Тому Джонсу відкрити вогонь із великих стволів. Вільямс і Робертсон неважливі.
Важливий хлопець.
Дві гвинтівки «ейч-кей-37» наповнили раніше спокійні сутінки Дюпрея громовицею. Ґрант і Джонс проорали цегляний передній фасад поліцейського відділку, здіймаючи хмарки рожевувато-червоного пилу, вибиваючи всередину вікна і скляні двері. Вони стояли на хіднику; решта Золотих — позаду них на вулиці. Єдиним винятком був лікар Еванс, який стояв збоку, руками прикриваючи вуха.
— Отак! — вигукнула Вайнона Бріґґз. Вона перестрибувала з однієї ноги на іншу, ніби їй хотілося в туалет. — Убийте їх нахер!
— Вперед! — гукнула місіс Сіґсбі. — Усі, негайно! Заберіть малого або пристрельте! Заберіть або…
Раптом звідкись позаду:
— Стояти, мем. Спасителем клянуся, ви в мене зараз повиздихаєте всі, лиш попробуйте. Двоє спереду, ану кинули ті свої пукавки, вже.
Луїс Ґрант і Том Джонс обернулись, але свої «ейч-кей» не відклали.
— Швидко, кажу я вам, бо копита повідкидаєте. Ми тут не в ігри бавимося, хлопці. Ви на півдні.
Вони перезирнулися, тоді обережно поклали гвинтівки на землю.
Місіс Сіґсбі побачила двох неправдоподібних нападників, що стояли під звислим навісом «Діаманта»: товстого лисого чоловіка в піжамній сорочці й пелехату жінку в чомусь на кшталт мексиканського серапе. Чоловік тримав рушницю. Жінка в серапе — автоматичний пістолет в одній руці й револьвер в іншій.
— А тепер ви, решта, повторили за ними, — сказав Барабанщик Дентон. — Ви на прицілі.
Місіс Сіґсбі глянула на двох селюків, що стояли перед покинутим кінотеатром, і думка її була проста й виснажена: це хоч колись закінчиться?
Постріл ізсередини управління шерифа, пауза, ще один. Коли селюки обернулися на звук, Ґрант і Джонс зігнулися, щоб підняти зброю.
— Навіть не думайте! — закричала жінка в серапе.
Робін Лекс, яка не так давно застрелила Люкового батька крізь подушку, скористалася цим маленьким вікном можливості й дістала свій «зіґ-мікро». Інші члени загону Золотих упали на землю, щоб дати Ґрантові й Джонсу чисту лінію вогню. Так їх учили реагувати. Місіс Сіґсбі не поворухнулася, ніби сам гнів мав би захистити її від цієї несподіваної проблеми.
Коли в Південній Кароліні почалося зіткнення, Каліша з друзями згорблено й згорьовано сиділи біля дверей у Передню половину. Дверей, які вони не могли відчинити, бо Айріс мала рацію: замок здох.
Нікі: «Можливо, ми все ж можемо щось зробити. Дістати персонал Передньої половини так само, як захопили червоних доглядачів».
Ейвері хитав головою. Він більше скидався на змученого діда, ніж на хлопчика. «Я пробував. Досягнув Ґледіс, мабуть, тому що ненавиджу її. Її і ту фальшиву посмішку. Вона сказала, що не слухає, і відштовхнула мене».
Каліша глянула на дітей з палати «А», які знову порозходилися, ніби мали куди йти. Одна дівчинка робила «колесо», хлопець у брудних плавках і подертій футболці легенько стукався головою об стіну, Піт Літлджон продовжував я-якати. Але, якщо їх покликати, вони прийдуть, сили на це вдосталь. Вона взяла Ейвері за руку.
— Усі разом…
— Ні, — перебив Ейвері. «Можливо, нам вдасться змусити їх почуватися трохи дивно, спричинимо запаморочення, нудоту…» — …але це все.
Каліша: «Але чому? Чому? Якщо ми могли вбити того мужика, що робить бомби аж в Афганістані…»
Ейвері: «Бо він про це не знав. Той священник, чувак з Вестіна, теж не знав. А якщо вони знають…»
Джордж: «То можуть нас блокувати».
Ейвері кивнув.
— То що ми можемо зробити? — запитала Гелен. — Хоч щось?
Ейвері похитав головою. «Хтозна».
— Є одна штука, — сказала Каліша. — Ми тут застрягли, проте знаємо декого, хто на волі. Але нам потрібні всі. — Вона кивнула в бік заблудлих утікачів з палати «А». — Покличмо їх.
— Я не знаю, Ша, — вагався Ейвері. — Я трохи змучився.