— Ану назад, придурку! — гаркнула місіс Сіґсбі.
Він її проігнорував.
— Я не з ними, — сказав він товстому чоловікові в сорочці від піжами, який виглядав нормальнішим з парочки нападників. — Я взагалі не хотів брати в цьому участь, я просто…
— Ой, та всядься, — відрізала Енні й вистрелила йому в стопу. Їй вистачило турботи вистрелити з 38-го калібру, який спричиняє менше шкоди. Принаймні в теорії.
Залишилася тільки жінка в червоному брючному костюмі, головна. Якщо стрілянина почнеться знову, її, мабуть, на шматки розірве перехресним вогнем, але вона не боялась, а мала лише зосереджено-роздратований вигляд.
— Зараз я зайду у відділок, — звернулася вона до Барабанщика й Сироти Енні. — Уже досить цього абсурду. Припиніть, і з вами буде все гаразд. Почнете стріляти — і Джош із Вайноною вас приберуть. Зрозуміло?
Вона не чекала на відповідь, а просто розвернулася й покрокувала в бік залишків її команди, цокаючи низькими підборами по хіднику.
— Барабанщику? — запитала Енні. — То що ми робимо?
— Може, нам і не треба нічого робити, — відповів він. — Глянь ліворуч. Головою не рухай, просто поглядом.
Вона так і зробила й побачила, як один із братів Добіра квапився тротуаром. У нього був пістолет. Пізніше поліції штату він розповість, що хоча вони з братом і мирні люди, але вважають мудрим тримати в магазині зброю відтоді, як сталося пограбування.
— Тепер праворуч. Головою не рухай.
Вона скосила погляд, куди він сказав, і побачила вдову Ґулсбі й містера Білсона, батька близнюків. Адді Ґулсбі була в халаті й домашніх капцях. Річард Білсон був одягнутий у смугасті шорти й червону футболку «Крімсон-тайд». В обох у руках були мисливські рушниці. Групка перед відділком їх не бачила; вони цілком зосередилися на тій справі, яку прийшли сюди виконати.
«Ви на півдні», — була сказала Енні цим озброєним чужинцям. Вона розуміла, що дуже швидко вони усвідомлять, наскільки ці слова описують їхню ситуацію.
— Томе, Еліс, — командувала місіс Сіґсбі. — Всередину. Заберіть малого.
Вони ввійшли.
Тім підняв Венді на ноги. Вона виглядала причмеленою, ніби не знала, де перебуває. У волоссі їй застряг клаптик паперу. Стрілянина зовні припинилася, принаймні поки що. Її замінили розмови, але в Тіма дзвеніло у вухах, тож слів розібрати він не міг.
Та це й не важило. Якщо вони там про мир домовляються, добре. Проте було б розсудливіше очікувати продовження війни.
— Венді, ти як?
— Вони… Тіме, вони вбили шерифа Джона! І скількох ще?
Він трусонув нею.
— З тобою все добре?
Венді кивнула.
— Т-так. Думаю…
— Виведи Люка назад.
Вона потягнулася до хлопця. Люк ухилився й побіг до столу шерифа. Таґ Фарадей намагався вхопити його за руку, але Люк ухилився й від нього. Куля надщербила ноутбук, перекинула його, однак домашній екран, хоча й надтріснутий, досі світився, а маленький помаранчевий вогник рівномірно блимав. У нього теж дзвеніло у вухах, та зараз він перебував неподалік від дверей і чув голос місіс Сіґсбі: «Заберіть малого».
«Ну ти й сука, — подумав він. — Ну й безсердечна ж ти сука».
Люк схопив ноутбук і став на коліна, притискаючи його до грудей, коли Еліс Ґрін і Том Джонс увійшли через розбиті подвійні двері. Таґ підняв свій пістолет, але шквал вогню з «ейч-кей» прошив його, перш ніж він устиг вистрелити, і розпоров формену сорочку на спині. Його «ґлок» вилетів з руки й ковзнув по підлозі. Єдиний живий з решти поліцейських, Френк Поттер, навіть не поворухнувся, щоб захиститися. На його обличчі застиг вражений вираз, наче він не вірив у те, що відбувається. Еліс Ґрін вистрелила йому в голову, тоді пригнулася, коли з вулиці позаду них знову залунали постріли. Почулися вигуки й зболені крики.
Стрілянина і крики на мить відволікли чоловіка з «ейч-кей». Джонс повернувся в той бік, і Тім двома пострілами — у потилицю й у голову — вбив його. Еліс Ґрін випрямилася й кинулася вперед, переступаючи через Джонса, зосередившись, а Тім побачив, як за нею з’являється ще одна жінка. Старша, у червоному брючному костюмі, з пістолетом. Господи Боже, скільки ж їх там? Вони цілу армію по малого хлопця прислали?
— Він за столом, Еліс, — сказала старша жінка. Навіть в умовах бійні вона говорила зі зловісним спокоєм. — Я бачу, як стирчить перев’язка на його вусі. Витягни і пристрель його.