Цей новий початок залежить від місіс Сіґсбі. Її експедиція в Південну Кароліну досить безрозсудна, але такі плани нерідко спрацьовують. Він пригадав, як Майк Тайсон колись сказав: коли починається власне бійка, стратегія летить у трубу. Його ж стратегія відступу в будь-якому разі готова. Готова вже багато років. Гроші відкладено, фальшиві паспорти (три штуки) відкладено, плани подорожі на місці, місце прибуття очікує. Проте він триматиметься тут скільки зможе, частково з вірності Джулії, але здебільшого тому, що вірить у їхню роботу. Підтримувати безпеку у світі заради демократії — справа другорядна. Просто підтримувати безпеку — першорядна.
Поки причин тікати нема, переконував він себе. Вони в нокдауні, але ще мають змогу підвестися. Краще почекати. Подивитися, хто залишиться на ногах, коли бій закінчиться.
Стекгаус чекав, коли телефон видасть своє пронизливе брр-брр. Коли Джулія повідомить йому про результат польової операції, він вирішить, що робити далі. Якщо телефон так і не задзвонить, це також буде відповіддю.
На перетині шосе 17 і 92 стояв невеликий занехаяний косметичний салон. Тім зупинився й підійшов до пасажирського боку фургона, де сиділа місіс Сіґсбі. Відчинив їй двері й потягнув назад. Люк із Венді сиділи обабіч лікаря Еванса, який похмуро споглядав свою спотворену стопу. Венді тримала «ґлок» Таґа Фарадея. Люк тримав супутниковий телефон місіс Сіґсбі.
— Люку, зі мною. Венді, залишайся, будь ласка, на місці.
Люк вийшов. Тім попросив телефон. Хлопець передав йому апарат. Тім увімкнув його, тоді сперся на пасажирські двері.
— Як воно працює?
Місіс Сіґсбі не відповіла, просто дивилася перед собою на забиту дошками будівлю з вицвілою вивіскою «Гейрпорт 2000». Сокотали цвіркуни, а з боку Дюпрея долинали звуки сирен. Уже ближче, але все одно ще не в місті, виснував Тім. Скоро будуть там.
Він зітхнув.
— Не ускладнюйте, мем. Люк каже, що є можливість домовитися, а він розумний.
— Надто розумний, собі на лихо, — сказала вона, тоді стиснула губи. Не відриваючи очей від вітрового скла, схрестивши руки на дрібних грудях.
— Зважаючи на ситуацію, в якій ви опинилися, я б сказав, що й вам на лихо теж. Коли я прошу не ускладнювати, я маю на увазі, не змушуйте мене робити вам боляче. Як на людину, яка кривдить дітей…
— Кривдить і вбиває, — втрутився Люк. — І не лише дітей, а й інших людей.
— Як на людину, яка таке робить, ви сама здаєтеся дивовижно несхильною терпіти біль. Тож досить бавитися в мовчанку й поясніть мені, як це працює.
— Активується голосом, — сказав Люк. — Правда?
Вона здивовано глянула на нього.
— Ти ж ТК, а не ТП. І не настільки сильний ТК, як уже на те.
— Дещо змінилося, — відказав Люк. — Завдяки вогникам Штазі. Активуйте телефон, місіс Сіґсбі.
— Щоб домовитися? — запитала вона й гавкнула сміхом. — Яка домовленість може принести мені хоч якусь користь? Мені кінець, хай там що. Я провалила роботу.
Тім сперся на ковзкі двері.
— Венді, подай мені пістолет.
Та без зайвих запитань підкорилася.
Тім націлив ствол табельної зброї Фарадея на штанину, яка ще лишалася, нижче коліна.
— Це «ґлок», мем. Якщо я натисну, ви більше ніколи не зможете ходити.
— Вона ж помре від шоку і втрати крові! — пискнув лікар Еванс.
— У місті п’ятеро трупів, і вони на її відповідальності, — сказав Тім. — Думаєте, мені не наплювати? Місіс Сіґсбі, з мене вже досить. Це ваш останній шанс. Ви, може, і знепритомнієте одразу, але зуб даю, світло у вас у голові ще трохи світитиметься. Перш ніж ви відключитесь, біль буде такий, що та подряпина на іншій нозі вам здаватиметься поцілунком на добраніч.
Вона не відповіла.
— Не роби цього, Тіме, — озвалася Венді. — Ти ж не зможеш так холоднокровно.
— Зможу. — Тім не був упевнений, чи це правда. Напевне він знав одне: він хоче це перевірити. — Допоможіть мені, місіс Сіґсбі. Допоможіть собі.
Нічого. Час збігав. Енні не скаже поліції штату, куди вони поїхали; так само Барабанщик і Адді Ґулсбі. Лікар Роупер — можливо. Норберт Голлістер, який передбачливо не з’являвся на людях під час стрілянини на Мейн-стріт, — і поготів.
— Усе. Безжалісна ти сука, але мені все одно не хочеться цього робити. До трьох не рахуватиму.
Люк прикрив долонями вуха, щоб приглушити звук пострілу, і це її переконало.
— Не треба. — Вона простягла руку. — Дай телефон.
— Ні, так не піде.
— Тоді піднеси його мені до рота.
Тім так і зробив. Місіс Сіґсбі щось пробурмотіла, і телефон озвався. «Активацію відхилено. У вас дві спроби».