— Це Сіґсбі! Якщо там хтось є, не стріляйте!
Люк чітко перехопив Тімову думку: «Не така впевнена, як говорила».
Відповіді не було; жодного звуку зовні, тільки сюрчання, жодного звуку всередині, тільки тихе гудіння. Місіс Сіґсбі повільно спустилася сходами, тримаючись за поручні й намагаючись не наступати на поранену ногу.
Тім постукав у двері кабіни рукояткою «ґлока».
— Дякую, джентльмени. Хороший був політ. У вас іще один пасажир на борту. Забирайте його куди завгодно.
— У пекло найкраще, — сказав Люк. — В один бік, без права повернення.
Тім рушив сходами, остерігаючись можливого пострілу, — він не очікував, що місіс Сіґсбі отак викрикне й назветься. Варто бути обережним. Але не пролунав жоден постріл.
— Переднє пасажирське, — сказав Тім місіс Сіґсбі. — Люку, за нею. У мене буде пістолет, але ти мене прикриваєш. Якщо вона поворухнеться в мій бік, роби свої ментальні чари. Зрозумів?
— Так, — відповів Люк і сів позаду.
Місіс Сіґсбі сіла й пристебнула ремінь. Коли потяглася, щоб зачинити двері, Тім похитав головою.
— Ще ні. — Він став, однією рукою притримуючи двері, й потелефонував Венді, яка була в безпеці в бофортському «Еконо-Лоджі». — Орел приземлився.
— У тебе все добре?
Зв’язок добрий — вона ніби з сусідньої кімнати говорить. «Якби ж то», — подумав Тім, а тоді згадав, куди вони прямують.
— Поки нормально. Зв’яжуся з тобою, коли все закінчиться.
«Якщо зможу», — подумав він.
Тім підійшов до водійського боку й заліз усередину. Ключ лежав у тримачі для чашки. Він кивнув місіс Сіґсбі:
— А тепер можете й зачинити двері.
Так вона й зробила, обдарувавши його презирливим поглядом, й озвучила те, про що думав і Люк:
— Ви виглядаєте просто феєрично по-дурному, коли у вас кепка так натягнута, містере Джеймісон.
— Ну що тут скажеш, люблю Емінема. А тепер заткнися.
У темній будівлі «Паперової промисловості Мейну» чоловік колінкував перед вікнами і спостерігав, як засвітилися вогні «субурбана» й авто покотило в бік воріт, що стояли прочиненими. Ірвін Моллісон, безробітний фрезерувальник, був одним із позаштатних спостерігачів Інституту в Деннісон-Рівер-Бенді. Стекгаус міг наказати залишитися Ронові Черчу, але з досвіду знав, що давати наказ людині, яка може не скоритися, безглуздо. Краще використати шістку, яка просто хоче заробити кілька зайвих баксів.
Моллісон зателефонував за номером, заздалегідь запрограмованим у телефон.
— Поїхали, — повідомив він. — Чоловік, жінка і хлопець. У жінки на голові бейсболка, не зміг роздивитись обличчя, але вона стояла на вході літака й викрикнула своє прізвище. Сіґсбі. У чоловіка теж бейсболка, але повернута козирком назад. Хлопець саме той, який вам треба. На вусі в нього пов’язка і величезний синець на пів обличчя.
— Гаразд, — сказав Стекгаус.
Він уже отримав дзвінок від другого пілота «челенджера», який повідомив, що лікар Еванс залишився на літаку. Це добре.
Поки що все добре… ну настільки, наскільки можливо в таких обставинах. Автобус стояв біля флагштока, як і вимагалося. Він розмістить шеф-кухаря Даґа й доглядача Чеда в деревах за адмінбудівлею, де починається під’їзна доріжка Інституту. Зік Йонідіс і Фелісія Річардсон займуть позиції на даху адмінбудівлі, за парапетом, звідки їх не буде видно, коли почнеться стрілянина. Ґледіс почне пускати отруту в систему ОВК, тоді приєднається до Зіка й Фелісії. Ці дві позиції забезпечать класичний перехресний вогонь, як тільки «субурбан» під’їде — принаймні в теорії. Стоячи біля флагштока, тримаючи руку на капоті автобуса, Стекгаус буде як мінімум ярдів за тридцять від перехресних куль. Є ризик, що його наздожене якась заблукана, він знає, але з цим можна змиритися.
Розалінд він відправить на варту під двері тунелю на поверсі «F» Передньої половини. Вона не повинна усвідомити, що її давня й кохана начальниця також на лінії вогню. Ну, й не тільки це. Він розумів: постійне гудіння — це сила. Можливо, її наразі недостатньо, щоб знести двері, а може, й достатньо. Може, вони лише очікують прибуття Елліса, щоб напасти з тилу і спричинити такий самий хаос, як у Задній половині. В овочів недостатньо мізків, щоб придумати щось подібне, але є ж інші. Якщо так станеться, Розалінд буде на місці з її 45-м «сміт-енд-вессоном», і перші, які вийдуть із тих дверей, пошкодують, що не лишилися за ними. Стекгаус міг лише сподіватися, що той триклятий Вілгольм буде на чолі прориву.
«Чи готовий я до цього?» — запитав він себе, і відповідь була наче ствердною. Готовий настільки, наскільки можливо. І все може пройти добре. З іншого боку, вони ж мають справу всього-на-всього з Еллісом. Просто дитина, а з ним якийсь обманутий герой, якого хлопець підібрав по дорозі. За півтори години ця лажа скінчиться.