— Божечки, такий чудовий день, правда? — мовила Ґледіс, ведучи Ніка шлакоблоковим коридором повз двері до його кімнати.
Коридор тягся в інше крило, де було ще більше дверей, ще більше кімнат, але вони завернули ліворуч у прибудову, яка виявилася звичайним ліфтовим майданчиком.
Люк, який зазвичай вправно підтримував повсякденні балачки, нічого не відповів. Він був майже певен, що в цій ситуації Нікі саме так і вчинив би.
— А от комашня… бр-р-р! — Вона відігнала рукою невидимих комах і засміялася. — Раджу добряче намащуватися «Дітом», принаймні до червня.
— Коли бабки вилупляться.
— Так! Точно! — Вона знову залилася сміхом.
— Куди ми йдемо?
— Побачиш.
Ґледіс поводила бровами, мов казала: «Не псуй собі сюрприз».
Двері ліфта відчинилися. Звідти вийшли двоє чоловіків у синіх сорочках. Один був «ДЖО», другий — «ХАДАД». Обидва тримали в руках айпади.
— Привіт, хлопці, — весело сказала Ґледіс.
— Привіт, дівчинко, — відповів Хадад. — Як воно?
— Чудово, — процвірінькала Ґледіс.
— А ти як, Люку? — спитав Джо. — Нормально пристосовуєшся?
Люк нічого не відповів.
— Он як, гра в мовчанку? — Хадад вишкірився. — Поки потерпимо. А пізніше, може, вже й ні. Ось у чому річ, Люку — ти нам не грубіянь, і ми тобі не будемо.
— Поводься добре, щоб і тобі добре велося, — додав Джо. — Мудрі слова. Побачимось пізніше, Ґледіс?
— Обов’язково. Сам обіцяв пригостити чаркою.
— Як скажеш.
Чоловіки пішли собі далі. Ґледіс завела Люка в ліфт. Там не було жодних цифр чи кнопок. Вона промовила «Бі», тоді дістала з кишені штанів картку і помахала нею перед сенсорним приладом. Двері зачинилися. Кабіна спустилася, та недалеко.
— «Бі», — проворкував приємний жіночий голос звідкись згори. — Поверх «Бі».
Ґледіс знову помахала карткою. Двері прочинилися, і за ними показався широкий хол, освітлений за допомогою напівпрозорих стельових панелей. Грала тиха музика — таку, подумав Люк, люблять ставити в супермаркетах. Колом ходило кілька людей, хтось штовхав перед собою візочки з обладнанням, хтось ніс дротяні кошики з, певно, зразками крові. На дверях стояли номери, і біля кожного — літера «В». Поверх «Бі».
«Масштабна операція, — сказав тоді Нікі. — Комплекс». Певно, він не помилявся, бо якщо тут є підземний поверх «B», то логічно припустити, що поверх «C» також існує. Може, навіть «D» і «E». За всіма ознаками, це мала б бути державна установа — так вирішив Люк, але як у них виходить тримати таку масштабну операцію в таємниці? Це не просто незаконно, не просто суперечить конституції — тут дітей викрадають.
Вони проходили повз прочинені двері, і Люк побачив за ними приміщення, схоже на побутову кімнату. Там стояли столи і торговельні автомати (хоча й жодних оголошень про «СПОЖИВАННЯ АЛКОГОЛЮ В ПОМІРНИХ ДОЗАХ»). За одним столиком сиділо троє — чоловік і дві жінки. Вони були одягнені в цивільне: джинси й сорочки на ґудзиках, — і пили каву. Одна жінка, білявка, видалася Люку знайомою. Спершу він не міг уторопати чому, аж потім подумки почув голос: «Еге ж. Як тільки схочеш». Це був останній спогад перед тим, як він тут прокинувся.
— Ти, — сказав Люк і показав на жінку пальцем. — Це була ти.
Вона не промовила ані слова, обличчя її теж нічого не промовляло. Але жінка подивилася на Люка. І не відводила очей, доки Ґледіс не зачинила двері.
— Це та сама жінка, — сказав Люк. — Я знаю, це вона.
— Уже недалеко, — відповіла Ґледіс. — І пробудеш ти там недовго, а тоді повернешся до себе в кімнату. Певно, тобі захочеться перепочити. Перші кілька днів зазвичай виснажливі.
— Ви мене чули? Це вона зайшла до мене вночі. Вона щось розпилила мені в обличчя.
Жодної відповіді, тільки та сама посмішка. Люку вона видавалася ще більш моторошною з кожним разом, як з’являлася на обличчі Ґледіс.
Вони дісталися дверей «В-31».
— Поводься добре, і отримаєш п’ять жетонів, — сказала Ґледіс, засунула руку в другу кишеню штанів і дістала жменю металевих кругляків, схожих на четвертаки, тільки з обох боків був викарбуваний трикутник. — Бачиш? Ось вони в мене, туточки.
Вона легенько постукала в двері. Відчинив чоловік у синьому. Його звали «ТОНІ». Він був високий, білявий, а також гарний — якби одне око трохи не косило. Люк подумав, що він схожий на якогось лиходія з фільмів про Джеймса Бонда, може, той пещений лижний інструктор, що виявився найманим убивцею.