— Радий чути.
Зік відкрив пляшку з синьою рідиною. Різко пахнуло спиртом, і Зік дістав термометр, що здавався принаймні у фут завдовжки. Авжеж, не фут, але…
— Скидай рейтузики й перехиляйся через крісло, Люку. Руки спирай на сидіння.
— Тільки не…
«Тільки не в присутності Ґледіс», — хотів сказати він, але двері кабінету «С-17» вже зачинились. Ґледіс зникла. Може, щоб Люка зайве не стидати, але скоріше через те, що вже донесхочу наїлася його лайняних балачок. І від такої думки Люку стало б трохи веселіше, аби не той скляний стрижень, який уже дуже скоро, а в цьому хлопець був певен, досліджуватиме незвідані до того глибини його анатомії. Таким термометром хіба що коням міряти температуру.
— Тільки не що? — Зік махав градусником із боку в бік, мов мажоретка жезлом на параді. — Не цим? Вибач, молодчику, але саме цим і мірятиму. Наказ від керівництва, сам розумієш.
— А хіба термосмужкою не легше? — спитав Люк. — Я точно знаю, що в аптеці CVS їх можна по півтора бакса купити. А з дисконтною карткою — ще деш…
— Прибережи свої премудрості для друзів. Скидай рейтузи і до крісла, інакше я сам усе за тебе зроблю. І тобі це не сподобається.
Люк повільно підійшов до крісла, розстебнув джинси, опустив їх і перехилився.
— Оу-вау, а ось і повний місяць!
Зік зупинився перед Люком. В одній руці він тримав термометр, а в другій — банку з вазеліном. Занурив термометр у банку, дістав. З кінчика звисала грудка желейної маси. Люку це все нагадувало заключну фразу з якогось масного анекдоту.
— Бачиш? Мастила вдосталь. Болю не відчуєш зовсім. Просто розслаб сіднички і пам’ятай, що поки не відчуєш на собі обидві мої руки, твоя тильна незайманість не втрачається.
Зік обійшов кругом Люка, який стояв, перехилившись через крісло, тримаючи руки на сидінні й випнувши дупу. Елліс чув запах власного поту, сильний і смердючий. Він спробував нагадати собі, що не йому першому припала в Інституті така процедура. Трохи допомогло… хоч насправді не дуже. Тут у кабінеті повно високотехнологічного обладнання, а цей чоловік збирався міряти температуру таким застарілим методом, що й складно уявити. Чому?
«Щоб мене зламати, — подумав Люк. — Щоб я стовідсотково усвідомив себе лабораторним щуром, а коли маєш справу з лабораторним щуром, то показники можна знімати такими застарілими способами, якими тобі заманеться». Може, їм тут навіть не потрібна його температура. Може, це вони таким чином кажуть: «Якщо ми оце можемо тобі в дупу засунути, що туди можна засунути ще?» Відповідь: «Усе, що нам заманеться».
— Ждання просто вбиває, правда? — почувся голос із-за спини Люка.
Цей сучий син сміявся.
Після збезчещення термометром, що, як здавалось Люку, тривало нескінченно довго, Зік виміряв йому артеріальний тиск, почепив на палець монітор О2, виміряв вагу і зріст. Зазирнув Люкові в горло, в ніс. Мугикаючи, занотував результати обстеження. Тим часом до кабінету повернулася Ґледіс, яка попивала каву з кухлика зі стокротками і всміхалася своєю нещирою усмішкою.
— Час для ін’єкції, Лючку-малючку, — сказав Зік. — Ти ж не чинитимеш мені прикрості?
Люк похитав головою. Йому зараз хотілося лише повернутися до себе в кімнату й стерти з дупи вазелін. Йому нічого було стидатися, та він стидався все одно. Мов його позбавили гідності.
Зік зробив йому укол. Цього разу жару не було. Цього разу не було нічого, крім несильного болю, що з’явився і зник.
Зік дивився на свій наручний годинник, рухав губами, відраховуючи секунди. Люк робив те саме, тільки губами не ворушив. Коли лік сягнув тридцяти, Зік опустив руку.
— Нудоти нема?
Люк похитав головою.
— У роті є металевий присмак?
Єдиний присмак у Люка в роті лишився ще від апельсинового соку.
— Ні.
— Окей, добре. А тепер дивися на стіну. Бачиш якісь цятки? Вони ще можуть бути більші, наче кола.
Люк похитав головою.
— Ти ж не брешеш мені, соколику?
— Не брешу. Ані цяток, ані кіл.
Зік кілька секунд вдивлявся йому в очі (Люк думав був спитати, чи він там цятки побачив, але стримався). Тоді лаборант виструнчився, напоказ поплескав у долоні, наче пил обтрушував, і звернувся до Ґледіс:
— Можеш його забирати. Лікар Еванс чекатиме його сьогодні по обіді, для очнóго. — Він показав на проєкторний апарат. — На четверту.
Люк думав поцікавитись, що то за «очне» таке, але вирішив, що насправді йому байдуже. Він зголоднів — таке враження, що це відчуття не залежало від жодних процедур, яким його тут піддавали (принаймні поки що), але ще більше, ніж їсти, йому хотілося вимитися. Він почувався так — і найкраще тут пасував саме тюремний жаргон, — наче його опустили.