— Ще не пізно, ось що…
— Привіт, Люку.
Люк підскочив і побачив Ейвері Діксона.
— Привіт. Як там батут?
— Добре. А потім набридло. Знаєш що? Мені зробили укол, і я навіть не заплакав.
— Радий за тебе.
— Не хочеш подивитися зі мною телевізор до ланчу? У них тут є «Нікелодеон», Айріс сказала. «Губка Боб», «Расті Ріветс» і «Гучний дім».
— Не зараз, — відповів Люк, — але ти йди розважайся.
Ейвері ще кілька секунд їх пороздивлявся, а тоді попрямував у кімнату відпочинку.
Щойно малий пішов, Люк повернувся до Морін.
— Ще не пізно, ось що я хочу сказати. Але треба діяти швидко. Зустрінемось завтра, тут. Я дам вам ім’я. Хорошого адвоката. З гарним послужним списком. Обіцяю.
— Це… синку, це так добре, що аж не віриться.
Люку сподобалось, що вона назвала його сином. На серці потеплішало. Нерозумно, так, та що поробиш.
— А ви повірте. То вам таку кривду намагаються заподіяти, що аж не віриться. Мені справді час іти. Майже ланч.
— Я цього не забуду, — сказала Морін і стиснула Люкові руку. — Якщо зможеш…
У дальньому кінці коридору ляснули двері. Раптом Люк вирішив, що зараз побачить парочку санітарів — когось із поганців, наприклад, Тоні й Зіка, — які прийшли по нього. Вони його кудись відведуть і почнуть випитувати, про що вони там із Морін говорили, і якщо він одразу не розповість, то вони застосують «вдосконалені методи допиту», поки він не розколеться. І опиниться в кепському становищі, але становище Морін, певно, буде ще гірше.
— Не лякайся, Люку, — сказала вона. — Це просто нові пожильці.
У дверях з’явилися троє працівників у рожевій уніформі. Вони штовхали валку нош на колесах. На перших двох спали дівчатка-білявки. На третіх лежала туша рудоволосого хлопця. Судячи з усього, фаната WWF. Коли ноші підкотились ближче, Люк сказав:
— Господи, дівчата-близнята! Ідентичні!
— Ти правий. Їх звати Ґерда і Ґрета. А тепер ходи щось поїж. Я поможу облаштувати новеньких.
Ейвері сидів у м’якому кріслі, гойдав ногами, поїдав желейних слимачків і дивився, що там відбувається в Губки Боба на Бікіні-Ботом.
— Мені дали два жетони, бо я не плакав, коли робили укол.
— Добре.
— Можеш собі взяти один, якщо хочеш.
— Ні, дякую. Збережи на потім.
— Окей. «Губка Боб» — то добре, але я б краще повернувся додому.
Ейвері не схлипував і не ревів, але з куточків очей потекли сльози.
— Ага, я теж. Сунься.
Ейвері посунувся, і Люк прилаштувався поруч у кріслі. Сидіти було тісненько, та затишно. Люк оповив рукою плече Ейвері й трохи стиснув в обіймах. Ейвері у відповідь похилив голову до Люка і якимось невідомим чином зворушив його, від чого Еллісу самому захотілось плакати.
— Знаєш що, в Морін є дитина, — сказав Ейвері.
— Та ну? Думаєш?
— Знаю. Був малий хлопець, тепер уже дорослий. Старший навіть за Нікі.
— Ага, ну окей.
— Це секрет, — сказав Ейвері, не зводячи очей з екрана, на якому Патрік сперечався з містером Кребзом. — Вона відкладає для нього гроші.
— Справді? І звідки ти це знаєш?
Ейвері глянув на Люка.
— Просто знаю. Так само як знаю, що твого найкращого друга звати Рольф і ти живеш на алеї Диколиза.
У Люка щелепа відвисла.
— Господи, Ейвері.
— Класно я вмію, скажи?
І хоч по щоках у нього досі текли сльози, Ейвері загиготів.
Після ланчу Джордж запропонував зіграти в бадмінтон три на три: він, Нікі й Гелен проти Люка, Каліші й Айріс. Джордж сказав, що команда Нікі може забирати собі Ейвері як бонус.
— Він не бонус, він баласт, — сказала Гелен і відмахнула мінджів, які хмаркою скупчились навколо неї.
— Що таке баласт? — спитав Ейвері.
— Хочеш знати, то прочитай мої думки, — сказала Гелен. — Окрім того, бадмінтон — для слабаків, які не вміють грати в теніс.
— Ти прям до шпику приємна людина, — зауважила Каліша.
Гелен попрямувала до пікнікових столиків і шафи з іграми і на ходу, навіть не озираючись, показала через плече середній палець. І порухала ним вгору-вниз. Айріс запропонувала, щоб Нікі й Джордж грали проти Люка і Каліші, а вона, тобто Айріс, стоятиме збоку і судитиме. Ейвері сказав, що допоможе. На цьому всі погодились, і гра розпочалась. Рахунок уже був 10:10, коли двері до будівлі з грюкотом прочинились і надвір, насилу крокуючи по прямій, вийшов новий хлопець. Погляд був стуманілий від снодійного, що наразі вивітрювалося з його системи. А ще цей погляд був розлючений. Люк прикинув, що на зріст новенький футів у шість, а віком — років шістнадцяти. Хлопець мав видатне черево, що наразі було просто наїденим, але в старшому віці могло перетворитися на пивне. Проте обсмалені на сонці руки були оздоблені рельєфними м’язами, а ще він мав пречудові трапеції, певно, від силових вправ. Щоки поплямовані ластовинням і прищами. Очі рожеві, подразнені. Волосся нечесане, пасма після сну стирчать навсібіч. Усі покинули свої справи, щоб роздивитися новенького.