Гелен скочила на ноги і погарцювала геть, сміючись і тицяючи пальцем.
— Ось тобі пизди прилетіло, здорованю, і пиздою накрило!
Новенький загорлав від люті й почав підніматися. Та не встиг він стати на ноги, як Нік підійшов іще ближче і копнув його в стегно. Сильно. Новенький заверещав, схопився за ногу і підтягнув коліно до грудей.
— Боже, припиніть! — закричала Айріс. — У нас і без цього проблем вистачає.
Певно, старий Люк би з нею погодився, але новий Люк, інститутський, не поділяв такої думки.
— Він перший почав. То сам і напросився, — сказав він.
— Я вам покажу! — схлипнув новенький. — Усім вам, сраним забіякам, покажу, ви б’єтеся не по правилах!
Обличчя в нього набуло тривожного багряно-червоного кольору. Люк загадався, чи не може шістнадцятирічний хлопець із надмірною вагою дістати інсульт, і зловив себе на тому (гидко, але ж правда), що йому байдуже.
Нікі опустився на одне коліно.
— Срака тобі, а не правила, — сказав він. — А зараз слухай мене уважно, жирдяю. Ми тобі не вороги. Твої вороги — он вони.
Люк озирнувся і побачив, що біля входу в корпус пліч-о-пліч стоять троє доглядачів: Джо, Хадад і Ґледіс. Хадад облишив свій приязний вираз, пластикова посмішка Ґледіс зникла. Усі троє тримали чорні пристрої, з яких стирчали дроти. Доглядачі не рушили з місця, але були напоготові. Бо не можна дозволяти піддослідним тваринам калічити одне одного, як подумалося Люку. Не варто такого робити. Піддослідні тварини — цінний матеріал.
— Допоможи мені з цим покидьком, Люку, — сказав Нікі.
Люк узяв новенького за руку й поклав її собі на плече. Нік те саме вчинив із другою рукою. Шкіра в хлопця була гаряча і масна від поту. Він хапав повітря крізь стиснуті зуби. Люк і Нікі разом поставили його на ноги.
— Нікі? — гукнув Джо. — Усе гаразд? Срач скінчився?
— Скінчився, — відповів Нікі.
— Сподіваюся, — сказав Хадад.
Вони з Ґледіс пішли всередину. Джо лишився на місці, так само тримаючи ту чорну штукенцію.
— Ми в повному порядку, — сказала Каліша. — То таке, не справжній срач, а невеличке…
— Непорозуміння, — додала Гелен. — Не срач, а пердь.
— Він не бажав нам зла, — сказала Айріс, — просто рознервувався.
У її голосі звучала непідробна доброта, і Люку стало трохи соромно за своє щастя з того приводу, що Нікі копнув новенького в ногу.
— Зараз блювону, — оголосив новенький.
— Тільки не на батут, навіть не смій, — сказав Нікі. — Він нам потрібен. Нумо, Люку. Допоможи мені довести його до паркана.
Новенький почав видавати звуки «урк-урк», видатне черевце заколихалося. Люк і Нікі підвели його до паркана, що відділяв майданчик від лісу. І саме вчасно. Новенький уперся головою в сітку і ригнув крізь ромбічні отвори, посилаючи назовні останню їжу, яку він з’їв удома, коли ще був вільним, а не новеньким.
— Фу-у-у, — сказала Гелен. — Хтось їв кукурудзу на молоці, ото гидота.
— Легше? — спитав Нікі.
Новенький кивнув.
— Усе?
Новенький потрусив головою і знову вивергнув, цього разу з меншою силою.
— Я, по-моєму…
Він прочистив горло, і з рота знов полетіли бризки.
— Господи Ісусе, — мовив Нікі, витираючи собі щоку. — А ти рушників до своїх ригалів не докладаєш?
— Я, по-моєму, зомлію.
— Та де там, — сказав Люк.
Насправді щодо цього він був не певен, але краще було зберігати оптимістичний настрій.
— Ходімо сюди, в затінок.
Діти довели хлопця до столика для пікніків. Каліша присіла поруч і наказала опустити голову. Той послухався, не сперечаючись.
— Як тебе звати? — спитав Нікі.
— Гаррі Кросс. — Уся лють вивітрилась, голос звучав утомлено й сумирно. — Я з Сельми. Це в Алабамі. Не знаю, як я сюди потрапив і що зі мною сталося, нічо’ не знаю.
— Ми тобі можемо дещо розказати, — пообіцяв Люк, — але зав’язуй з оцією сранню і поводься по-людськи. Тут і так непереливки, ще між собою битися не вистачало.
— І ти маєш вибачитись перед Ейвері, — додав Джордж. Від шкільного блазня не лишилось і сліду. — Саме з цього починається людське поводження.
— Усе гаразд, — сказав Ейвері. — Він мене не забив.
Каліша не зважала:
— Вибачайся.
Гаррі Кросс підвів погляд. Повів рукою по своєму розпашілому, грубуватому обличчю.