Гендрікс начебто хотів наполягати, а тоді зітхнув і похитав головою.
— Гаразд. Якось переживу. У нас зараз повно «рожевих», і ще прибудуть. Як із рогу достатку. Та все одно — розчарування. Я покладав на цього хлопця великі надії.
Він розгорнув теку з маленьким рожевим колом у верхньому правому кутку. Дістав із кишені ручку і перекреслив по діагоналі першу сторінку.
— Він хоч здоровий. Еванс нічого не виявив. Ця ідіотка Бенсон так і не заразила його вітрянкою.
— А він був не щеплений? — спитав Зік.
— Щеплений, але вона так старанно його обслинювала. І випадок у неї був важкий. Не можна було ризикувати. Аж ніяк. Краще перебдіти, ніж потім шкодувати.
— То коли він піде в Задню половину?
Гендрікс злегка всміхнувся.
— Мрієш його позбутися, так?
— Мрію, мушу зізнатися, — сказав Зік. — Може, мала Бенсон і не заразила його вітрянкою, а от від Вілгольма він підхопив вірус «іди-ти-нахер».
— Піде, щойно мені дадуть зелене світло Гекль і Джекль.
Зак удав, що його морозець пройняв.
— Та двійця. Бр-р-р. Моторошні вони.
Гендрікс не став ділитися своєю думкою про лікарів Задньої половини.
— Ти певен, що в нього телепатії нуль?
Зік поплескав лікаря по плечу.
— Абсолютно, док. І до бабки не ходи.
Поки Гендрікс із Зіком обговорювали майбутнє Люка, він саме прямував на ланч. Окрім жаху, резервуар подарував йому відчуття скаженого голоду. Коли Стіві Віппл поцікавився, де він був і що з ним, Люк просто похитав головою. Йому не хотілося говорити про ті занурення. Ані зараз, ані будь-коли потім. Він гадав, що це наче пройти війну. Тебе призвали, ти повоював, але тобі в жодному разі не хочеться говорити про те, що ти там бачив чи що там з тобою відбувалося.
Наситившись у кафетерії інститутською версією «фетучині альфредо», Люк подрімав, а коли прокинувся, то почувався трохи краще. Він вирушив на пошуки Морін і пригледів її в колись безлюдному Східному крилі. Схоже, що скоро до Інституту завітає ще більше гостей. Люк пішов до покоївки і поцікавився, чи можна їй допомогти.
— Я не проти заробити кілька жетонів, — сказав він.
— Ні, я впораюсь.
Люк бачив, що вона немов старіє по годинах. Обличчя було смертельно блідим. Люк загадався, коли вже хтось помітить, у якому вона стані, і звільнить її від роботи. Йому не хотілось уявляти, що з Морін у такому разі станеться. Чи передбачена в Інституті пенсійна програма для покоївок і нишпорок за сумісництвом? Він сумнівався.
Візок Морін була наполовину повний свіжої білизни, туди Люк і підкинув свою записку. Написав її на аркуші, який украв у комірчині в кабінеті «С-4», разом із дешевою кульковою ручкою, яку ховав під матрацом. На корпусі ручки стояв напис «НЕРУХОМІСТЬ ДЕННІСОН-РІВЕР-БЕНДА». Морін помітила складену записку, прикрила її наволочкою і злегка кивнула. Люк пішов.
Лежачи в ліжку тієї ночі, він щось довго нашіптував Ейвері й тільки потім наказав малому спати. Є два сценарії, сказав він Ейвері. Люк вирішив, що Ейвестер його зрозумів. А радше сподівався на це.
Люк ще довго не спав, прислухаючись до тихенького хропіння Ейвері і медитуючи на втечу. Ідея видавалась абсурдною і цілком реальною водночас. В арсеналі Люка були запилюжені плафони на камерах спостереження і всі ті випадки, коли йому дозволяли мандрувати самотою, збирати крихітні уривки інформації. Існували фіктивні «мертві зони», про які знала Сіґсбі та її посіпаки, і одна справжня, про яку вони не знали (Люк на це сподівався). Зрештою, рівняння досить просте. Треба спробувати. Якщо ні — світні цятки, фільми, головний біль, бенгальський вогник, від якого бозна-що коїться. І під самий кінець — гудіння.
«Коли скінчаться тести, в тебе зостануться максимум три дні».
Того ж дня по обіді Тревор Стекгаус прийшов до місіс Сіґсбі в кабінет. Вона сиділа, схилившись над розгорнутою текою, читала і нотувала. Підняла палець, не підводячи голови. Тревор підійшов до вікна, що виходило на Східне крило будівлі, яку вони називали Гуртожитком, наче Інститут і справді був студентським містечком — просто розташований десь у дрімучому лісі на півночі Мейну. Він побачив двійко чи трійко дітей, які тинялися біля автоматів зі снеками і содовою, які щойно поповнили. У цьому залі для відпочинку не було сигарет і алкоголю, ще з 2005 року. У Східному крилі зазвичай перебувало мало дітей чи взагалі жодного, але коли вони там з’являлися, то по сигарети й винні коктейлі ходили на протилежний кінець будівлі. Деякі просто пробували, але на диво велика кількість дітей (в основному найбільш пригнічені й нажахані раптовими катастрофічними змінами в житті) дуже швидко ставали залежними. Від них було найменше неприємностей, бо вони не просто хотіли, а мали потребу в жетонах. Карл Маркс називав релігію опіумом для народу, але Стекгаус із ним не погоджувався. Він вважав, що цигарки «Лакі Страйк» і напої «Бунз Фарм» (що їх особливо полюбляли дівчата) цілком виконують цю роль.