– Овочтаки капуста. Двійко тугеньких качанів візьмеш і шаткуєш, – відповів тихий пасажир.
– Кажу тобі, я бог. Пиломатеріалів. Дай більше, просять. На більше, кажу. Номенклатуру виробів, кажуть, дай. ГОСТи, кажуть, дай. Звиняйтепосуньтеся, кажу. Хаваєш?
– Таки капуста овоч. Тугеньких двійко візьмеш качанів і шаткуєш, – відповів тихий пасажир.
– Бо голова у мене. Не качан. Пиломатеріали! План як спускають? У кубометрах. Хаваєш?
– Капуста овочтаки. Візьмеш тугеньких качанів двійко і шаткуєш, – відповів тихий пасажир.
– Кажу тобі – у кубометрах. Капуста – в тоннах. Прокат – в тоннах. Як капуста. Консерви в умовних банках. Гроші – в державних. І в секретері. Тсс! А пиломатеріали – в кубометрах. Я їм – нате дошки. В кубометрах. Нарізайте самі, хай з вас тирса сиплеться. Хаваєш?
– Овоч капустатаки. Двійко візьмеш тугеньких качанів і шаткуєш, – відповів тихий пасажир.
– Хай підстрибують! Капусти, кажу, нема. Беріть дошки. Кубометр кожна. Шаткуйте... Номенклатура виробів? Не чую. Мотивація? Реалізація! Овація... Де оплески? Не чую! Ану давай оплески, бо...
– Таки овоч капуста. Тугеньких двійко качанів візьмеш і шаткуєш, – відповів тихий пасажир.
– Дай, кажуть, номенклатури капусти. Якої капусти? Шаткованої... Тьху! Оскаржуйте, кажу! А я з вас плінтусів, планочок, усякої столярочки настругаю. Паркетину дам. Шість дощок. Сороківочок. Скриньку таку збити можна. А до неї критиканів – хай полежать, заспокояться. Хаваєш? Ану відповідай, бо...
– Капуста овочтаки. Візьмеш качанів двійко тугеньких і шаткуєш, – відповів тихий пасажир.
– Всіх на капусту! Хто сигналізує! Я не качан! Зловживаєш, кажуть, становищем. Зловживаю! Бо є становище. Шатковане. А у вас, кажу, нема. І не зловживайте. Моїм терпінням. Посічу на капусту! Дай капусти! Як друга прошу, дай, бо плакати буду...
– Таки овоч капуста. Двійко качанів візьмеш тугеньких і шаткуєш, – відповів тихий пасажир.
– Нащо капуста? А! Ревізія? Офіціант! Капусту провансаль. У нас строго. Режим економії. І окремо – все меню. Прошу тост! Як сказав поет: «Поднимем бокалы и вдвинем их в разум!» Дозвольте доповісти: розробляємо заходи. Клянуся – становище виправимо...
– Овочтаки капуста. Тугеньких качанів візьмеш двійко і шаткуєш, – відповів тихий пасажир.
– Яка капуста? Я вибачаюсь! Причім капуста? Де ми? Що ви прив’язалися зі своєю капустою?!
– Капуста. Тугенька. Шаткуєшрадіеш, – відповів тихий пасажир.
– Таксист, стій! Яка вулиця? Шолом Алейхема? Я виходжу! Кому здалася ця капуста? Якісь божевільні їздять! Нудить від цієї капусти! Сам знаю, де виходити! Тримайте п’ятірку. Три качани здачі... Тьху!
На цьому «пиломатеріал» вивалився з таксі.
– Ти диви! – здивувався таксист. – Лика не в’язав, а став тверезим, як кінь. Це ж йому ще кілометрів зо три галопувати!
– А все від капусти, – підсумував тихий пасажир, – Капустатаки овоч!
ГОЛІВНА ВУЛИЦЯ
Вибрався, нарешті, на пейзанське лоно.
Вік на селі не був – урбанізація засмоктала.
Лечу на мотоциклі битими шляхами. Дегустую чебрецеве повітря. Різнобарв’ям впиваюся. Верби побачу – плачу.
Розкіш яка зелена! Солодко до щему. Як на телепередачі «Вікно у світ природи».
Пісні в грудях вибрунькуються:
– Як на ті чорнобривці погляну..,
– А дзяучина жита жала...
– В тихім шелесті трав...
– И все вокруг мое!
Рідних місць не впізнаю. Селапричепури обіч пливуть. Мов у широкоформатному кіно.
Які писанки запишалися! Вілли, їйправо!
Які кам’яниці вимурувалися! Палаци, право слово!
І без гармидеру. Прошкують, як по шнурку, котеджі у вишневих кучерях. Антени хрестять небо вище дзвіниць. Комбікормові заводи виринають з пшениць, як парламенти. Силосні башти перпендикуляряться – не те, що в Пізі, італійському райцентрі.
Може, й стріх вже катма? Ні. Витикаються деінде.
У ліси вкручуюсь. У глушину супіщану.
Сільце... Вилітаю на вулицю, збиту з древніх пиломатеріалів.
Хати мигтять: тут стріха – там толь, тут стріха –там черепиця, тут стріха – там цинк з корит розплесканих...
Ех, поліщуки!
Коли – видиво на узліссі. Проспект: котедж глазурований; двоповерхова хижа з мансардою; дім, як гамазей; зруб, як гражина; кам’яниця, як Палац культури... Екзотика! Не панельний мікрорайон.
Прообраз?
О, від галявини гід на мотопеді підстрибує – акселерований підпасок при батіжку і «Спідолі231».
– Добридень!
І «Яву» мою оцінює.
– Це, – киваю на архітектуру, – головна вулиця буде?