СЕРВІС
Перша фраза мого чергового репортажу народилася легко.
«Як тісно переплелися в нашому житті суспільне й особисте!» – написав я. І відразу згадав, що маю вирішити кілька невідкладних особистих справ.
– Йду перевіряти факти! – солідно збрехав я секретарці і втік з редакції.
Програмамінімум була такою: спочатку перукарня, потім – магазин, ще – пломбування зуба, п’ятедесяте і... якраз встигну забрати на службі портфеля.
Підійшов до перукарні і вперся лобом у табличку:
«Перукарня працює щоденно, крім неділі. Вихідний день – вівторок».
Був вівторок.
«О всесильний законе єхидства! – подумав я. – Хто відкриє твій таємничий механізм, хто нарешті...»
– У «Дарах ланів» тараню дають! – почувся схвильований голос. Я плюнув на філософію і побіг за дефіцитним продуктом. Черга звивалася гігантською анакондою. Я записався п’ятисотим (почесним!) прихильником тарані і побіг до прилавка стежити за порядком.
Дефіцит відпускала одна ледь жива душа. Поряд, у бакалійному відділі, шість метких продавщиць переставляли банки з полиці на полицю. Їхні дії коригував якийсь чолов’яга у брудному халаті і з хронометром у руці.
– Батьку! – гукнув я. – Перекиньте сюди кількох дівчат, бо черга отот сягне кордонів нашої неосяжної країни.
Чолов’яга з хронометром повернув до мене фізію, зрошену творчим потом.
– Прошу не зривати впровадження наукової організації праці! – визвірився він. – Волюнтарист!
Я зніяковів і ретирувався в чергу. Попереду мене залишалося дванадцять покупців, коли тараня закінчилась.
Із почуттям інтелектуальної неповноцінності я подався до універмагу. У відділі «Сорочки для чоловіків усіх розмірів» сиділа хімічна красуня і читала книжку,
«Штрих висхідного рівня культури», – відзначив я і люб’язно запитав:
– Дівчино, яка сорочка мені до лиця?
– Арештантська!
Я відчув, що перевтілююсь у телеграфний стовп.
– Повилазило? Не бачите, що в нас відкрита викладка товарів? Дєрьовня! Заллють зранку очі й чіпляються...
– Та як ви смієте!.. Отаке культурне обслуговування?!
– Нині служниць нема!
– Але ж – сервіс! План товарообігу, нарешті...
– Ха! План ми закрили на полотняних сорочках...
– Дайте книгу скарг!
– Ой держіть мене ззаду, бо я зараз впаду! – зареготала юна відьма. – Він читати не вміє... – І вона тицьнула манікюром у плакат, що майорів над прилавком.
«Тут працюють без скарг», – прочитав я гаслокредо. І відчув, як уся моя нервова система концентрується в кулаці.
– Ага... Знущаєтесь? То я вас на увесь світ знеславлю! Я... я письменник!
– Налякав! Теж мені, інструктор людських душ, Жора Сіменон...
– І це в наш час, – запінився я, – коли ми штурмуєм стратосферу, атомне ядро і сферу обслуговування! Громадяни, будьте свідками...
Але тут до моєї кривдниці підскочило ще одне фірмове створіння і заверещало:
– Манько, кінчай базар, у секцію Любки підкинули безрозмірні імпортні бюстгальтери!
І вони чкурнули до Любчиної секції, а за ними – всі мої свідки.
Я вдарив кулаком по прилавку і розбив свого годинника. Миттю з’явилася старша продавщиця:
– Працівник на хвилинку відлучився, то й хуліганити можна? Вчора отакий нервовий дві сорочки поцупив!
Я загарчав і побіг... до годинникаря.
Тут мене привітав замок, в якому стирчав аркушик паперу:
«Викликали до міліції, коли повернуся – невідомо».
Я подався у бар «Вареники», аби випити чарку кави з чашкою коньяку і заспокоїтись. У барі був санітарний день. У стоматологічній клініці – перерва на обід. Навіть на фундаментальній загальнодоступній вбиральні висіла якась табличка. «Переоблік», – майнула в мене думка, але я помилився: тут йшов звичайнісінький ремонт.
В редакції на мене чекала чергова неприємність.
– Де ви швендяєте? – засичала секретарка. – Призначили зустріч позаштатним авторам, люди на вас дві години чекали!
– Ат... не помруть, – втомлено відповів я. – Хай навідаються в четвер. Якщо дощик буде...
ХТО СПАЛИВ КАРФАГЕН?
Амбіціозний вчительмолодик Омелян Римський наскочив на голову колгоспу, як півень.
– Чом вечірників на нічну роботу ставите?
– У тебе забув спитати.
– Не маєте права!
– Я все маю.
– Ну, знаєте!..
– Я все знаю.
– Еге ж! А колгосп теліпається з тими знаннями, як хвіст, у кінці зведень.
– Бо розумних багато розплодилося. Таких, як ти.