– Або як ваші помічники...
– Ті хоч не цибають поперед батька... І моєї голови стачить.
– Та я вас на елементарному питанні посаджу!
– Коли ти посадиш, не так страшно. Яке таке питання, кандидате без наук?
– Хто спалив Карфаген?
– Коли?
– Не знаете? За таке й голову по голівці не погладять!
– Ану стій!
Та університетський бурсак уже звихорився на молодих ногах.
– Чув? – повернувся голова до бухгалтера. – Хтось спалив Карфаген.
Бухгалтер зчинив трісканину на арифмометрі і пробурмотів:
– Не чув. А конюшина після дощу запалилася. Не перетрусили – ото вже збитки будуть.
– Ти пожди з конюшиною! Хто спалив Карфаген?
– Хто спалив, хай і відповідає. Я з ранку до ночі у конторі, за цифрами й телефоном світу божого не бачу...
– Заскиглив! Крути телефон, шукай заступника...
– Гальо! Де тебе чорти носять? Про ферму потім. Ти мені краще скажи, хто спалив Карфаген? Не знаєш? Думай, думай, мислителю... Який саж? Ну, було. Ще торік згорів. На паску. Я про теперки питаю. Ну, помічники! Кидай трубку, як ні біса не знаєш...
Забіг механік.
– Лавре Микитовичу, я до вас...
– О! Вчасно нагодився...
– Оце з ремонтною літучкою шарварок, я їм діло, а вони в одну душу – хай голова розпорядиться...
– Розпоряджусь. Про це потім. Слухай, тут нагальна справа. Хто спалив Карфаген?
– Який Карфаген?
– Який! Отакий! Простий!
– Ніби не було нічого... Михайло диск зчеплення спалив, коли до куми трактором торт віз. То йому нащитали...
– От керівнички! Тут усе господарство згорить, аж на сороковий день почухаються... Накручуй телефон дільничному...
– Гальо! Андрію? Здравія желаєм! Це сам. Слухай, у тебе є дані, хто спалив Карфаген? Жодного підпалу за півроку? Ну да, задощило... Це тобі добре, а в нас городина на корню підгнила... Точно жодного підпалу? Де? А! То єрунда, то не в нашому районі... Ну, бувай!..
Забіг агроном:
– Лавре Микитовичу! Коли скінчиться цей волюнтаризм? Я технолог поля чи ви?
– Ти, агрономе, не кричи. Молодий ще. Є серйозне діло. Слухай, не чув, хто спалив Карфаген?
– До лампочки мені ваш Карфаген!
– Не ваш, а наш! Зразу в кущі... Він так само мій, як і твій! Всі відповідати будемо...
– Ой, будемо! Говорив – дамо наукову норму висіву, а ви «на глазок». І всі посіви зріджені... А вам історія. Карфаген! Римський Еміліан його спалив...
– Римський? Таак... Усім сісти! Розбиратись будемо з одним... розумним. Посильний! Вчителя історії сюди, Омелька Римського! Тягни, хоч на налигачі! Зараз ми йому...
Вчителя знайшли швидко.
– Кликали, Лавре Микитовичу? Вирішили з вечірниками?
– Громадянин Омелян Римський! В агронома є дані, що саме ви влізли в історію з Карфагеном! То хто його спалив?
– Ага, допекло, закортіло таки взнати! Спалив Карфаген римський харцизяка Сціпіон Еміліан. Рим, скажу вам, не раз зазіхав на аристократичну республіку Карфаген, яка з північної Африки володарювала усім Середземномор’ям. Перша Пунічна війна призвела до того, що Рим прибрав до рук Сіцілію та Корсіку, частину грецької Ілларії. У другій Пунічній війні Рим прихопив Іспанію та карфагенський флот. У третій Пунічній війні – це були 149–146 роки до нашої ери – Сціпіон Еміліан про всяк випадок спалив і Карфаген. Як наслідок експансії Риму...
Але дослухати урок стародавньої історії правлінцям не вдалося, 3 гуком: «А ниньки я покажу тобі нашу
еру!» – голова, мов гладіатор, кинувся на ентузіаста вечірнього навчання.
Прудконога молодість перемогла – голова не зміг наздогнати вчителя. І так засапався, що, повернувшись, впав на стіл і прошепотів:
– Тільки ж ви – нікому, нікому...
ДЖЕНТЛЬМЕНИ УДАЧІ
Розмова не клеїлась. У цьому товаристві я був зайвий. Такий собі бідний родич. Парія. Ізгой.
– До речі, скільки ви заробляєте? – спитав дідок у золотих окулярах.
– Сто тридцять... і гонорар... бува, місячно двісті виходить, – знітився я.
Товариство саркастично закахикало.
– Браво! – поплескав у долоні дідок. – І заради цих копійок ви п’ять років терли штани в університеті...
– Ее... шість – я заочник...
– Парадокс епохи! – хитнув головою дідок. – Шість років – і нічого не навчився! Костю, – повернувся він до парубійка закордонної моделі, – скільки ти поклав днями у «Кавказі»?
– Сім червінців – це стіл, і тридцятку просадив на більярді – не було прухи...
– Гм... розгулявся, як ревізор... Не схвалюю... Ну, зробимо скидку на молодість... кгм... на тлінний вплив західного кінематографа... І все ж, – перст дідка взяв мене на приціл, – так проводить своє культурне дозвілля простий бармен Костя!