– Стане стрижнем моєї стратегії...
– Його носили на руках у Римі, Мехіко, РіодеЖанейро...
– Шеф у нього тямущий...
– Але ж втілює всі ідеї він...
Джаз раптом змовк на сібемоль.
На веранду піднявся молодик у захисних окулярах, вдягнений скромно, але з добрим смаком.
Всі зааплодували.
Оркестр врізав туш.
Молодик стримано вклонився і швидко пройшов до відомого нам столика. Світила схопилися з місць.
– Інтерв’ю... Закордонна преса... – шелеснуло по веранді.
– Стас Кібертюк! – представив гостя Космос.
– Смикнете за кумпанію? – запропонував Дельфін.
– Грузинський «ОС»? –поліз до портфеля Антисвіт.
– Пас! – відповів молодик, сідаючи у затінений куток. – Ми не належимо собі. – І він налив у фужер тонізуючий напій. – Останній раз я випив ковток джину після виступу в СанДіабло...
– О, то був таки тріумф! – сказав Дельфін.
– Отже, до справи, шановні! Мій час розрахований буквально по хвилинах. І майте на увазі: квартира, авто, грандставка – усім цим забезпечив мене рідний колектив. Ви можете якісно збільшити або подвоїти блага, я не заперечую. Але цікавлюсь передусім своїм інтелектуальним, науковим зростанням. Ваші пропозиції?
– Місце у першому спецрейсі в глибини Всесвіту! – сказав Космос.
– Окрема каюта у надглибинному «Наутілусі»! – сказав Дельфін.
– Я пропоную дещо більше, дорогий бічо! Мій колектив на порозі відкриття антисвіту! І ви, дорогий, будете серед перших, хто...
– Заманливо... – хитнув головою молодик. – Але це – аванс. А щоденна робота?
– Старший конструктор? – запропонував Космос.
– Старший біонік? – зорієнтувався Дельфін.
– Провідний фізиктеоретик! – кинув козирного туза Антисвіт.
– Мілко... На такі умови пристане лише нездара Хомутовський зі Львова...
– Ну, знаєш, парубче! – почервонів Космос. – Не можна ж отак зразу... Я в твої роки лише тримісні ракети проек...
– А я з вами не пас свиней у сузір’ї Козерога, – з гідністю відповів Стас Кібертюк.
– I все ж дозволю собі...
– Не дозволите! Ліміт мого часу вичерпаний. Надумаете – дзвоніть. I не на службу, а матері. Ще – не прохопіться десь про цю зустріч. Бо коли дізнаються там, – і він штрикнув пальцем кудись у напрямку Полярної зірки, –вас будуть клізмувати...
Минув якийсь час. Ось тоді і Космос, і Антисвіт гірко пожалкували, що не довели розпочату справу до кінця, їхня надія і гордість – футбольні клуби КСК (Космічний спортивний клуб) та «Фізика» зазнали нищівних поразок від команди «Чорномор» – 0 : 3 та 0 : 4!
Три голи забив у цих зустрічах Стас Кібертюк– «другий Пеле», «геній півзахисту», «корифей сучасного футбола», як охрестила його світова преса.
Дорогою ціною заплатив Дельфін за екстразірку – довелося призначити Стаса своїм заступником по науковій частині. Але жертва не була марною – «Чорномор» вийшов у лідери і невдовзі став чемпіоном!
А що ж знаменитий «Славутич», еталон футбола, чемпіон чемпіонів? Команда психологічно зламалася після втечі Кібертюка і була змушена залишити вищу лігу...
А ви кажете, що час геніальних одинаків минув!
КОНТЕКСТИ
У природі нічого не зникає, крім самої природи.
-
Якщо вас назвали дурнем, не гарячкуйте – подумайте. Якщо вгадали – тоді ображайтеся.
-
Людина відрізняється од мавпи ще й тим, що легко може нею стати, а мавпа людиною – ніколи!
-
Його Пегаса вигнали з Парнасу.
-
Акселерація: нетверезий молокосос.
-
Під мухою і заєць – лев.
-
Поетеса пустила сльозу десятитисячним тиражем.
-
Сміється той, хто сміє...
РЯТІВНИЙ РЕЙС
Нас підняли глупої ночі. Розхристані, змерзлі на кізяк, ми пробилися крізь заметіль до шефа.
Вільям Анатолійович ледь підвівся нам назустріч, і по його очах ми зрозуміли все.
Макінтошенко, Панібаба, Стограмович і я виструнчилися, як на панахиді.
Вільям Анатолійович тихо проказав:
– Щойно телеграфував Гідравлічек: «Надій нема». Він не повернеться. Отже, нам теж – амба! Сьогодні двадцять дев’яте, на порятунок лишається одна доба. Нас врятує тільки диво. Диво або...
– Шарпанський! – видихнули ми.
– Так, Шарпанський... Нащо ми відмовились від послуг старого?.. – Шеф схлипнув. – А він... він подався нині на лід!
– Яке горе! В таку ніч... В хугу й туман... Самогубство... –застогнали ми.
Вільям Анатолійович змахнув невидиму сльозу і випростався.
– Його треба знайти. Це наш останній шанс... Отже, – в голосі шефа задзвенів легований метал, – наказую вам вийти на лід і відшукати Шарпанського живого чи... обов’язково живого!