– Але ж ополонки... Сніг... Замети... Мряка... – заголосили ми.
– Щоо?! Сподіваюсь, боягузів і панікерів серед вас нема?
– Не... мама!
– Отожбо! Дозволяю взяти спирт... ее... гідролізний. Курс – норднордвіст...
– Пас! – машинально шепнув Панібаба.
– Всюдихід чекатиме вас біля затоки! Літак забезпечую я! – гримів шеф. – 3 богом, бісові діти!
... Першою жертвою льодового походу став Стограмович. Він шубовснув в ополонку, як білий ведмідь, на льоту згадав чиюсь неньку в невигідному для неї контексті і лише потім ревнув:
– На поміч, люди!
Ми витягли Стограмовича досить легко – черево послугувало йому за понтон, і з болем лишили невдаху і дещицю спирту серед холодних просторів.
Про подальші наші мандри у білій німотності зміг би оповісти хіба що майстер критичного реалізму Джек Лондон.
... – Я сліпну, все двоїться в очах, – скиглив бідний Панібаба.
– Ковтни спирту! – крикнув я, пробиваючись крізь заметіль.
– Все! Нема... В баклазі пусто... – плакав Панібаба, закладаючи віражі дикої амплітуди.
Макінтошенко героїчно просувався попереду навкарачки і їв сніг, як північний олень.
– Сушить, проклятий! – хрипів він. – Пожалкували чистого, медичного.
На крутому торосі Макінтошенко не втримався і з’їхав униз на тій самій точці, де спина втрачає свою назву.
Панібаба, який теж добряче вивалявся, жіночим голосом заспівав йому вслід:
Хлопчики й дівчата,
Нумо на санчата!
– Галюцинації! – жахнувся я і відчайдушним ривком видряпався нагору. І тут я побачив Шарпанського. Він сидів перед ополонкою у позі роденівського Мислителя.
«Все! Замерз!» – обпекла думка.
Але в цю мить монументальна фігура хитнулася і похилилася до ополонки. Побачили б фахівці королеви спорту мій потрійний стрибок! Я вмент скрутив Шарпанського і, попри його відчайдушний опір, поволік від ополонки.
– Гангстери, рекетири, свині собачі! – пручався Шарпанський. – Ви розтоптали святі хвилини мого життя!
– Калістрате Віссаріоновичу! – і собі горлав я. – Не комизьтеся, бо ми на грані катастрофи! І ваш святий обов’язок...
– Геть! – не здавався Шарпанський.
На щастя, наспіла підмога. З кличем: «Ату його!» – на старого навалилися Макінтошенко та Панібаба. І ми потягли Шарпанського способом «з варягів у греки».
Як знайшли всюдихід, я не пам’ятаю. Шеф власноручно прийняв від нас Шарпанського, рикнув шоферові: «До літака!» – і машина здиміла, мов привід.
... Світанок застав нас у шефа.
– Звістки від Шарпанського нема, чи не розбився літак? – нервував Вільям Анатолійович. – Чого у вас пики такі пожовані? Праскою не розгладиш! Залишки спирту здали?
Ми делікатно промовчали.
Напруження зростало з кожним обертом годинникової стрілки. І коли всі були на грані клінічної смерті, вбігла сяюча секретарка з телеграмою.
Вільям Анатолійович урочисто прочитав:
«Готуйте оркестр. Вибив десять ящиків запобіжників. Гідравлічек не постачальник, а пацан. Вилітаю з вантажем рейсом 43. Спасибі наперед. Шарпанський».
Шеф включив селектор:
– Увага! Аврал! Складальний цех переходить на цілодобову роботу! Запобіжники до приладу «Мікромакро» надійдуть за дві години... Увага! Відділ реалізації! Занарядити літаки до замовників на тридцять перше... Так! Хай викручуються як можуть... Плановий відділ! Готуйте рапорт: план по номенклатурі та реалізації виконано... – тут Вільям Анатолійович глянув на стелю, – виконано на сто один процент...
Ми дружно зааплодували.
– Ну, начальнички, здається, вилізли! – звернувся до нас шеф. – Шарпанського доведеться поновити на роботі. Звичайно, Гідравлічек прекрасний інженер, але як постачальник до цього старого пройдисвіта не доріс. Ах, Шарпанський, не штовхач – ас! Врятував план. До речі! По дорозі в аеропорт старий скаржився, що ви зламали йому вудку, і саме в той момент, коли він тягнув з ополонки судака розміром з крокодила...
– Бреше! – похмуро сказав я. – Біля лунки якісь дві тюльки валялися...
– Як там не було, –підсумував Вільям Анатолійович, – а прогресивку забезпечив саме Шарпанський. От і скинетесь усі четверо на спінінг старому...
ТЕХДОПОМОГА
Двірниківський, автосервісний механік, визнавав тільки гіпнотичний метод самоосвіти.
Одразу по обіді він влігся на підшивках журналу «За кермом» у своєму закапелку.
Та підвищити кваліфікацію не вдалося.