– Ми в кометі?
– У кюветі! – скиглив Боря. –Виїхали на лінію. За викликом. А тут рульова тяга луснула! І залетіли в кювет. Я вас ледь витяг з кабіни!
– А ракета де? – безтямно спитав Двірниківський.
– Ракета? Літучка? – ридав Боря. – Оця стара черепаха – ракета? Оно в кюветі доходить...
Двірииківськнй повернув голову і побачив літучку, що завалилася на узбіччя. З борту просто в очі били чіткі літери:
ТЕХДОПОМОГА.
СІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК ДІАМАРА СЕКТАНЮКА
Милу хохмочку підкинув мені рідини вуз! Я, майбутній поліглот, мушу їхати в радгосп збирати томати, ікск’юз мі – вульгарні помідори.
«Містика! – сказала маман. –Поясни декану, що ти не коняка Пржевальського, а світла надія скромної професорської сім’ї!»
Але мій дядько Теодор застеріг, що протест може кинути тінь на моє громадянське обличчя. «У важкі роки, – згадав він, –я не раз бував на селі. Уповноваженим по кролях і яровій пшениці. Ще на торфоперегнійних горщиках зуби з’їв! І нічого... Живий, як бачите!» І дядько притаскав мені свої мисливські чоботи, а мутер вибила довідку про застарілий плеврит. Плеврит – це звучить, але звідки застарілий, якщо мені лише дев’ятнадцять?
Востаннє ковтнув цивілізації на Хрещатику...
Прибули в радгосп. Ми з Лесем Бігуді розмістилися у сторожихи Степаниди Степанівни. Комунікабельна бабка! З телевізором, але без холодильника. «Нащо він, коли у мене погріб, як хокейний майдан», – пояснила старушенція.
На обід зарізала нам півня. «Та не жалко, –каже, – бо вилупився, ірод, як чапля. Мабуть, гиндик курку потоптав».
А до півня –мама міа! – подала справжнісінький французький «Арманьяк»!»Це зілля, – каже, – мій меншенький у відпустку привіз». Виявляється, молодший син баби Степаниди літає на міжнародних рейсах. «А старшенький, – говорить, – у мене невезучий. Дипломатом у Парижі мучиться. Роботи, пише, стільки, що навіть у ФоліБуржері (мабуть, лазня?) ще не побував. Бідна дитина!» Ну, здохнути можна!
Болота тут, як виявилось, нема. А є став розміром з озеро Ріца. Чоботи довелося зняти, взув кеди...
Вийшли на роботу. «Ось ваші трудові гектари, – показав керуючий відділком. –Зберете в строк –честь вам і слава!»
Я отетерів – поле до горизонту! А наші – хоч би хни!»У Тюмені, – сміються, – й не таке лопатили!» Теж мені самохідні комбайни!
Люська і Колька організували групи. Я напросився у вантажники. Почали тягати переповнену тару. Скоро ми с Лесиком гахнули два ящики. «З вас вантажники, як з посліду куля!» – розлютилася Люська. От зануда! Я запсихував і зламав на мізинці ніготь, який відрощував для шику. Тишкомнишком кинув цю ломову роботу і подався до літньої кухні. Фліртував з куховарками, але вони цього не зрозуміли. Хихикали, щоб я заплів косу, бо патли мені не йдуть. Темнота!
За обідом з мене кепкували усі. «Мабуть, він звик працювати з маринованими помідорами», – підкусила мене Люська. За підначку я з нею ще поквитаюся!
Після обіду милувався видами на врожай і якось випадково заснув у кукурудзі. Очуняв тільки під кінець роботи. Тіло обм’якло, відчув розслабленість. Може, дається взнаки застарілий плеврит?..
Сьогодні на роботу не пішов. Мозолі, як в орангутанга. І взагалі відчув легке серцебиття в грудях. По радіо передали, що в Гонконзі знову спалахнула епідемія вірусного грипу. Це дуже небезпечно.
Рвонув десятикілометровий крос до райцентру. Молоденька «вухогорлоніс» прийняла мене, як рідного. Дала довідку про грипозний стан. Довідку я взяв, хоч і впевнений у своєму плевриті. От вам наша медицина!..
Потихеньку хворів. Без наших у селі нудно. Відпрацьовую у ставі кроль і брас. Проявив плівку. Один кадр екстракласу: я відбиваюсь батогом від цапа, який хоче взяти мене на роги, а на задньому плані юрмляться перелякані свині. Треба віддрукувати і послати предкам.
Увечері ледь приплентався з роботи Лесь Бігуді. Сказав, що, мабуть, захворіє, бо зберегти розумову гігієну в таких умовах неможливо. Виявляється, ми вже обігнали радгоспну бригаду, з якою змагаємося. Знай наших!
Ледь не забув! Сьогодні всіх фотографував кореспондент з обласної газети. Якби ж знаття – виліз би на роботу. Перша прикрість...
Стало веселіше – захворів Лесь. Випив звечора кілька глеків молока (не пастеризованого!), і з привітом! Побігли до знайомої «вухогорлоніс», але номер не пройшов. Бігуді влип – поклали у стаціонар для перевірки на дизентерію. Я змотався у чайну і зустрів там одного третьокурсника – Цезаря Нетудихліва. Він дудлив чеське пиво і зніяковів, побачивши мене. Довелося з ним хильнути. Цезар повідомив, що в нього, здається, діабет, бо постійно відчуває спрагу, а допомагає тільки пиво. А пропо, до речі, їхня бригада завоювала перехідний вимпел. Треба сказати нашим, щоб натиснули...