Да! А в ресторані? Куртку потрясну відірвеш і нехотя заходиш, але за стіл не прешся, а до стойки. Ніби випадково заблукав після умственої роботи – і нуль вніманія на всіх. Сідаєш на вертушкутабуретку, ніби весь у мислях. Куртка малинова, а підкладку відкинеш – зелена. І знехотя, ніби про щось думаєш, виймаєш заграннчну пачку, ліпиш фільтр до губи. Бармен тобі сірничка, а ти – клац! – запальничка «ронсон». І тут ніби повертаєшся до тями і дивуєшся, що в ресторані зі своїми мислями, і гукаєш бармену:
– Бой! Коктейль «хемінгуей»!
Бармен Буба Пасльон, однокашник, колись на хімії зрізався і не жалкує, хімічить «хемінгуея». А ти вже бонжуришся з оркестром, підпираєш голову рукою і меланхолійно троячкою даєш знак. Ударник, електронний асенізатор – піаніно під током, гітари, бубон як вріжуть:
Леді, леді, леді,
Леді, леді, леді,
Ух!
Дівулі, понашому герли, – в коло, та стегнами, стегнами – круть, верть! Хлопці рвуть на грудях капронові мережива – і туди ж. Регбі!
Да! А якраз прислали до нас у Дачний училку молоду, щоб поанглійському шкетів мучила. Строга! Але такої красоти я ніде не бачив. Журнальчик один роздобув, «Плебей» називається, там американські кралі в натуру роздягнені. То ті місісіпочки проти училки нашої, як кози. Хлопці біля неї закрутилися, як мошва при торшері. Тут я попередив, що скелета школі пообіцяв подарувати. Висушеного. І всі ласі одразу від училки відпали. Женюсь! – вирішив.
Да! Тоді якраз грандіозний випивон намітився. Сусідка Мотря Карпівна, передова помідорна женщина, дочкустудентку заміж видавала за доцентасироту. Мене запросила, бо фірма!
– В саду під навісом ставлю стіл на сто чоловік, – поділилася Мотря Карпівна. – І окремий навіс для оркестру з ресторану.
– Кайф! – кажу. – Хай всі бачать, як наші гуляють. Моя «Лада» до ваших послуг.
– Прийми мерсі! – сказала Мотря Карпівна. –Приходь з училкою, може, швидше окрутиш.
– Мерсі обратно! – кажу. – Все буде тіптоп, свого не випустимо.
– Є секретна просьба, – продовжує Мотря Карпівна. – Дістань вишибалу.
– Кого? – дивуюся.
– Вишибалу. Щоб тихенько в кінці столу сидів, а як хтось перебере, вишибав з двору. Я в кіно бачила такого дилду в сомбрері, – пояснює.
– Нащо, коли всі свої? – дивуюся.
– Для гонору! В куми гуляли свайбу всього три дні й то з п’яних очей жениха через паркан перекинули. Ледь у кропиві не спікся.
– Може, Петра візьмемо, грузчика з гастроному?
– Цур! Його після третьої чарки бити починають. За вираженія. Дістань невідомого вишибалу. Червінця даю!
Взяв я десятку, сів у лайбу і покотив до річки. А навстріч один дачник суне. Такий собі чмур, халупку зняв і в ліс ходить – дихає. Патякали, що із закордонів повернувся. А дивитися нема на що. Зашмигана спортивна куртка і штани рогожні. Буває, що наша рогожа у заграниці самий тиць – лорди носять. Але має бути на заду нашльопка – фірма. Придивляюся до чмурового заду – нема фірми. Голодранець! Я б такі штани на свого псявіру Джексона посоромився натягнути!
– Слухай! – гукаю чмуру. – Є непильна халтура. Свайба у нас. Треба вишибалу. Чи не підеш за п’ятірку? І випивон на дурняка...
– Вишибалою? – перепитує.
– Вишибалою. Ніхто й не взнає.
– Прибуду! – примружив очі. – П’ятірки не треба.
– Замьотано! – радію. – Стріху причеши, щоб собаки не гавкали...
– Причешу. А квіти...
– Без квітів обійдемося! Там букетів буде стільки, що підсвинку на місяць січки вистачить.
– Тоді привіт, – каже, – підсвинку!
Свайба була розкішна. Дванадцять машин з гудками й стрічками весільний картьож привезли.
– Де вишибала? – не забула спитати Мотря Карпівна.
– Буде! – кажу. – На початку він без надобності.
І закрутилося. Тости, шампанське, сльози – як положено. Молодий – блідий, молода –як вода, діди в галстуках, хлопці –в бородах, молодші п’ють, старші закусюють.
Вишибала з’явився, як гостей на пісні потягло. Я його спочатку не впізнав, а впізнав – отетерів. Костюмчик, сорочка, галстук – люкс з небаченого краму, і сиділо все як влите, ніби він у тому кайфі і вродився. Волосся прилизане на пробор, на лацкані лауреатський знак, а на пузі брелок на ланцюжку золотому. Я, вуличний граф, як опудало проти нього!
А вишибала цілує ручки нареченій, розкланюється, як балерун, і пре на стіл коробкусувенір, сервіз на дванадцять персон. Вже не знаю, наш чи звідти, але Мотря Карпівна ледь з крісла не випала. А той перевертень штовхає тост голосом Левітана: