Стосовно ж закидів протилежної мені критики, то ці, з дозволу сказати, критики є, образно висловлюючись, критиканами і, щоб не сказати більше, кретинами.
Твір збагачує не тільки автора.
ГІСТЬ ІЗ НОЧІ
О першій годині ночі у мікрорайоні «Академмістечко» зупинився асенізаторський грузовик. З кабіни притьмом вихопився молодик у вечірньому костюмі.
– Шеф! – прохрипів шофер –А валюта?
– Мільйон пардонів! – обернувся невідомий. – Тримай!
Зблиснуло срібло грубенької монети. Автомобіль рушив.
Молодик кількома натренованими стрибками досяг затіненого боку вулиці. Тут він причаївся у декоративних кущах навпроти непоказного, на перший погляд, будинку. йому був потрібен саме цей будинок, хоч інші на масиві нічим не відрізнялися.
Якби хтось пильнував за молодиком, відразу здогадався б – не наша людина. Справді, від незнайомця ледь пахло дорогим коньяком і несло жіночими парфумами. Коли б у кущах зібралися троє – це зрозуміло, але він був один.
Невідомий втупив погляд у крайнє зліва вікно на п’ятому поверсі. Йшла друга година ночі, а там ще світилося.
«Ризикнути? – подумав невідомий. – Ні, попадуся!»
Чалап... Чалап... – почулися кроки. І голос:
– Твою дивізію!
Незнайомець похапцем настромив чорні окуляри, прилип до куща.
«Двірник! – обпік здогад. – Якщо засіче, обов’язково повідомить!»
Тіло молодика вкрив липкий піт. Підкочувалася гикавка.
«Нерви здають», –встиг подумати невідомий. І тої ж миті його ляснуло, засліпило, заюшило...
Він знепритомнів, а коли отямився – поруч нікого не було.
Тхнуло...
«Вилив помиї, дебіл!» – вмент зорієнтувався молодик. Втер мармизу і ледь не зойкнув. У крайньому зліва вікні згасло світло! Фосфоресцентний циферблат на руні невідомого показував рівно дві години ночі.
Незнайомець, мов привид, посунув кущами до будинку і за мить ковзнув у під’їзд.
Тремтячий палець ледь не торкнувся кнопки ліфта. «Без шуму!» – подумки наказав собі молодик. Зняв штиблети. В самих шкарпетках нечутно дістався п’ятого поверху. Заліг, щоб не помітили крізь вічко. Зняв пальцем дещицю брильянтину із зачіски і обережно змастив замок. Вправним поворотом ключа відчинив двері. Прослизнув до кімнати.
Зорієнтувався.
«Головне – без пригод проникнути до кабінету», – подумав. Поліз навпочіпки...
Позаду нечутно розсунулася портьєра. Тонка хижа рука з довгими кривавими нігтями й золотою обручкою повільно підняла макогона...
(Далі йому буде!)
ГІПОТЕЗА ЩОДО ЗНИКНЕННЯ МАТЕРІЇ
З трактатів прикладної науки
«Ваші висновки, пардон за вибачення, з наукової точки зору не витримують критики. Справді, що таке матерія у розумінні міжгалактичному? Це вічна субстанція. Наша Земля у Всесвіті – тьху! – мізерія. Дієтичне яйце. Але у смислі збереження матерії вона теж підкоряється загальному кругообігові природи.
Матерія нікуди не зникає! Ось про що ви забули, будуючи свої докази. Це знає будьякий кандидат наук, який живе з науки. Візьмемо за приклад один з видів матерії – на костюм а ля натюрель. Вона нагромаджується білим золотом у коробочках на бавовняних плантаціях. Пройшли комбайни. І що ж – бавовна зникла? Ні, шановний! З неї насукали ниток, напряли пряжі, наткали погонні метри. І ось уже пишається у костюмі без усякої синтетики якийсь молодожон. Минає медовий місяць, грядуть буремні роки. На костюмі – дьоготь, штопка, тління. Викинули... Та не зникла, не зникла матерія – її прибрала вторсировина. І знову тягнеться білий сувій з папероробних машин, рябіє шрифтом сучасних книг, обмінюється центнерами на «Королеву Марго», виходить після утилю третім сортом – і так до туалетної стрічки включно. Вступають у дію складні хімічні реакції – і от перекачують на бавовняні плантації перегній, і знову гордо підносяться коробочки з білим злотом.
А ви твердите про зникнення матерії! Навіть смішно, вибачаюсь за пардон. Матерія лише переходить з однієї якості в іншу. Пошлюся на власний приклад. Пам’ятаю, були в мене велосипед і дитяча коляска. Хіба зникли ці іграшки далекої молодості? Аж ніяк, шановний! Пішли в мартен на переплавку і повернулися до мене мотоциклом з коляскою. Потім відбулися інші матеріалістичні перетворення: мотоцикла – на «Запорожець», «Запорожця» – на «Москвич», «Москвича» – на «Жигулі», «Жигулів» – на «Ладу». А ще ж є « Волга»!
Бачите, скільки вад мають ваші припущення щодо зникнення матерії! Ні, – вигукує моїми вустами велика наука, – матерія вічна, вона нікуди не зникає, а лише набуває нових якостей!