– Висловлюю протест! – став на захист прими джигіт (член місцевкому). –Наша шановна X. неперевершена!
Тут закричали усі, розкрутилася веремія, почалися шарварок, гармидер, рокопера, розгардіяш, вакханалія, але тут грянула увертюра й розпашілі профспілкові активісти викотилися на публіку...
– От вам і непідробні пристрасті, любов і ненависть, тріумф балерини X,. – підсумував мистецтвознавець.
– Жорстока містифікація, – промимрив я.
– Париж вартий меси, – відповів Н.
– Врештірешт, – розмірковував я, – мистецька премія мирить усіх.
– Якби ж то так! – заперечив мистецтвознавець – Після тої вистави ваша люба прима зчинила таку бучу, що соліствізир злетів з голови місцевкому, вилетів з преміального списку і всох на другорядних ролях. Мистецтво, як відомо, завжди вимагає жертв...
ХАЛЕПА З ХЕПІЕНДОМ
Бестселер
Інколи, подеколи, часом трапляються поодинокі випадки, коли окремі літератори створюють деякі твори методом «галопом по Європам».
З критики
Стояв уїкенд, тобто хепіенд трудового тижня. Та диво дивне – у барі «Гуд бай» («Добрий сон») ніякого шарварку не спостерігалося.
За шинквасом бовванів корчмар Джек Амадей ДжинДжус.
А за столиком навпроти дверей розчепіжився Джон Бидл – бос фірми «Ситуейшн».
Між ними сновигав зі склотарою – то по вінця, то до денця – бойметис (битий циган).
Бидл встиг смикнути гранчаків з п’ять дрінку (коктейльхолу) і тепер наминав стек (м’ясце). Нараз він вихопив стек (ковіньку) і уперіщив ним метисаофіціанта межі плечі.
– За що, дядькусер? – схлипнув бідний парубійко.
– Про всяк випадок, – зареготав Бидл. – Щоб не забував, хто бос, а хто босяк. – І просичав, як кобра
підколодна: – Швендяєш, мов сновида, двері затуляєш. Уб’ю, бойї
Пригноблений працівник громадського харчування позадкував до шинквасу, щоб оговтатись, але там його злапав Джек Амадей і почав трусити, як чорт суху грушу.
– Пусти його, куме! – процідив Бидл. – Хтось сунеться...
Справді, у забігайлівку лізли якісь патлаті жевжики, лаючись, мов биндюжники.
Джон Бидл розпросторив плечі. Вздрівши бугаєву статуру, головустріху та кнурячі очі, гультяї одразу припинили художню самодіяльність і кинулися навтьоки.
І це зрозуміло. Бо тут, на західному сході шосе «Г» (гарна бруківка), у райцентрі Сплін, усі джентльмени, баби та бебі знали Бидла не лише як завідуючого конторою по розповсюдженню трико й іншої вторсировини. Він був відомий і як гангстерхуліган, та ніхто про це теревені не правив, щоб не наблизити свій неминучий енд (кінець).
– Превеликий гуд! – задоволено тер черево Джон. – Ач, гультяї!
– Туди їхню маму, сер! – підхихикнув Джек.
Бидл вп’явся поглядом у двері – хтось знову пхався через сіни.
Просунулася пика, хоч телят бий. Полісмен! На тобі, небоже, приймай о’кейчик!
– Зачинено! – знайшовся ДжинДжус. – Переоблік!
– Помовч, бидло! – одповів новий центуріон і рушив до Бидла.
Той зиркнув на нахабу впівока.
– Насмоктався, алкаш? – задушевно спитав полісмен.
Бидл вирячився, як жаба.
– Мармизу б тобі начистити, п’яндиго, – вів далі страж. – Вдома, либонь, доньки плачуть, бодай ти вдавився тою шпагатівкою!
Бидл роздувся, аки гиндик:
– Ах ти ж... Паняй звідси, містере полісмен! Життя набридло?
Страж закону видобув з галіфе наганяку.
– Ще й патякає, дармоїд. За витверезником скучив? То зараз пройдемо...
– Амадейовичу! – ледь стримуючись, крикнув Джон бармену (людинабар, тобто завідувач кафе). – Поясни паразиту, хто є хто...
– З глузду з’їхав? – бризкав слиною на полісмена людинабар. – Перед тобою сам Джон Бидл!
– Невелике цабе! – посміхнувся полісмен.
– Забирайся геть! – верескнув отетерілий бармен, насуваючись на полісмена.
Той відмахнувся правицею, і ствол потонув у череві буфетника, як у діжі з тістом. Людинабар кувікнула і сповзла на долівку, загрібаючи руками, мов на міроприємстві «Вчися плавати сам».
Туттаки Бидл вихопив зза підтяжки кольт, але страж вибив пушку з Бидлової руки, як іграшку.
Метис аж рота затис.
– А тепер слухай сюди, Джончику! – сказав полісмен. – Я і є той бізнесмен, який запропонував тобі зустріч для продажу за півмільйона краденої ікони «МаняЛіза», XX вік до нашої ери. Грошва при тобі?
– Аа! – зрадів Бидл. – А де ікона?
– В музеї, – пустив смішок лжеполісмен. –Хочеш подивитися, злітай в Європу. Вхід всього двадцять копійок, а позичиш десь студентський квиток –за десять копійок пройдеш.