– А тепер послухай мене, жартівник! – оговтався Бидл. –Мої хлоп’ята тримають бар на прицілі. Живим ти звідси не вилізеш. Усі ходивиходи перекриті.
І Джон ковтнув самограй із содовою, занюхавши спагетті.
– Ай! – удавано жахнувся авантурник. – Невже вони наважаться смалити з обрізів у вашу доньку?
– Яку ще доньку?
– Старшеньку. Мерілін. Та ось і вона, ніби скупана в любистку.
– Папашко! – кинулася на шию Бидлу Мерілін. – Це і є той Айк, якому ти відмовив у моїй руці, а відтак і в моєму посагові. Айк вчиться зі мною у Східному коледжі. Теж на філолога. Не гнівайся на нього за цю витівку. Сам винен. Жени монету, і ми поберемося!
– Міс Бидл! – суворородинноніжно вигукнув батькогангстер.
– Була міс, поки зі мною не здибалась, а тепер, само собою, місіс! – заливався містифікаторфілолог.
– Була баба дівкою! – захоплено вискнув метис.
– Розбещувач! Аморальник! Спокусник! – волав Джон Бидл.
– Від такого чую! Сам рекетир! – нахабнів студент. – Гуляш з омарами щодня жереш! А ми – на біляшах! Давай півмільйона!
– Дулю з маком!
– Давай! – махав кишеньковою базукою зятьок. – Бо жаба цицьки дасть!
– У нас дитина буде, папашко! – відлила і свою кулю доця.
– Сиротою вона буде, сиротою! – погрожував крізь схлипи бізнесменбандит.
– Або без діда зростатиме... – рюмсала Мерілін.
– Жени посаг! – веселився лжеполісмен. – Ве віктіс –горе переможеним!
Рипнули двері. Нечиста трійця обернулася.
Нова дійова особа також виявилася полісменом. Пика – возом не об’їдеш. Солодка така і нахабна водночас.
– Сери! – єлейнофальшивим голосом проспівала поліційна мордяка. – Хто з вас буде містер Бидл–джентльмен, бізнесмен і сім’янин?
– Теж переодягнений студент? – затіпався гангстер, стискуючи гаманець і пригадуючи образ молодшої доньки, Бриджіт, студентки Західного коледжу, майбутнього історика...
(Далі буде)
КІНО
Кажуть, руки у мене золоті. Та й голова, повірте, не мідна. Проте буває й лихо з розуму, як справедливо застерігав Олександр Сергійович Грибоєдов.
Якось виступали у нашому цеху аси художньої інтелігенції. Здорово виступали! Одразу видно – працюють на совість. Хай у генах хоч цебро таланту, а діжки поту не додаси – і чекай на рекламації.
Так і сказав я на тій зустрічі. І трохи критики навів щодо окремих недоліків, які мають місце (і не одне!) в індустрії прекрасного.
Читаєш твір – ніби про твоє життя. Але крім планових інтриг запліснявілого директора проти молодого Наукодоносора (або навпаки) та позапланових конфліктів науковофантастичної дружини зі спокусницеюкранівницею (або навпаки) – торічеллієва порожнеча. Таке враження, поділився якось з бібліотекаркою, що творець побував на заводі один раз. «Не раз! – образилася повпред красного письменства. – Двічі!»
А взяти босоноге дитинство, що загрузло в проблемах шістдесятих років по самі імпортні мокасини? Ніби агропромислова інтеграція відбувається десь у четвертому вимірі! Дядькизм!
А балет на сучасну тему? Не витанцьовується! І не витанцюється, допоки у такому тендітному мистецтві падеде з перфораторними молотками фугуватимуть...
Ну, дістав я тоді компліменти. На прем’єри почали запрошувати, на творчі бойовищаобговорення. Цікаво, що не кажіть, у мистецьких лабораторіях побувати, на власні очі побачити, як художній переділ твориться, як відокремлюється метал від шлаку. Бо таки правда – митці просівають тисячі тонн словесної руди заради єдиного радійового слова, як образно зазначив Володимир Володимирович Маяковський, маючи на увазі не радіо, а вісімдесят восьмий елемент періодичної таблиці Дмитра Івановича Менделєєва.
Спочатку я дослухався та розмірковував, а потім і виступати навчився.
Ну, розв’язку, відчуваю, вгадали всі. Згідно з сюжетними канонами, мав я за тими дискусіями «завалити» виробничий план і перейти до розряду невизнаних геніїв. Не поспішайте. Як був, так і лишився «майстром «золоті руки», а спілкування з майстрами прекрасного допомагало моїй робітничій творчості.
Пробуксовка вийшла на кінематографі – мистецтві незбагненних можливостей. Дістав якось запрошення на прем’єру – перегляд у вузькому колі «кінововків». На початок фільму я запізнився.
Коли спалахнуло світло, встав голова і розпочав:
– Як говорив один чин, я змушений вас вітати у цьому залі. Пропоную, дорогі колеги, перед тим, як ми почнемо чуйно гамселити одне одного кінотермінами, послухати думку нашого вельмишановного «майстра «золоті руки».