Невдовзі урологічне відділення спустіло...
КОНТЕКСТИ
З місця – в кар’єру.
-
Людина глибокої внутрішньої культури. Зовні її зовсім непомітно.
-
Дебютував лебединою піснею.
-
А як з пенсіями по творчій інвалідності?
-
Вивіска: «Хімчистилище».
-
Гігант дрібних чвар.
-
Його Пегас прийшов до фінішу першим. Але без вершника.
-
Авжеж, скромність прикрашає людину. Найчастіше – синцями.
-
Найпоширеніший дипломатичний акт: тиждень поліпшених стосунків з дружиною.
-
«Евріка!» – радісно вигукнув Архімед, завітавши до господарчого магазину.
ІНТЕРВ’Ю З КОЛОРИТНИМ ДІДОМ
– Слухай сюди! – сказав редактор. – Знайдеш колоритного діда. Ну, оновлений психологізм чорнозему, влучне слово про міндобрива, гострий погляд на мініспіднички, сучасні ідіоми... Одне слово, життя крізь призму віковічної мудрості. Бо ми вже так засушилися на центнерах і гектарах, що живих людей не помічаємо. А вони є!
– Вони справді... мають місце! – підтримав я розмову. – Бо живі таки живуть. А неживі, вони... той... навпаки...
– Що верзеш, що верзеш! – скривився редактор.
– Людина – цілий світ, пани б’ються – у підпанків чуби тріщать, народ скаже, як зав’яже...
– Отот, у такому самобутньому дусі. Тільки без самогонної лірики.
– Я непитущий!
– Всі ви непитущі – на півпальця відро не допиваєте. Щоб від нарису не тхнуло! Щоб усе тонко було, естетично. Пам’ятаєш, як у мене: «Будьмо! – сказав дід Яків, відкоркувавши пляшку мускатного шампанського».
– То я побіг за шампан... тобто – за відрядженням.
– Паняй... А на чому паляниці ростуть, ти хоч знаєш?
– На дріжджах! – кинув я і прищикнув дверима якесь нечисте слово, пущене мені у спину. Потім виявилось: «урбаніст».
–... Є такий дід, –сказав чорнобровий голова, доправляючи зелений ромбик на лацкані середньоєвропейського піджака. – А ви не з «Перця» часом?
– Ні. Нам у плані прогресу. Крізь призму діда. Щоб був психологізм чорнозему, мініприслів’я, афоризми з міндобрив...
– Ага! Стирання граней... Це дід Павло може. Хоча він більше по критичній лінії. Так чистив мого попередника на загальних зборах, що пір’я летіло. Прокатали на вороних...
– І де той нещасний ексголова дівся?
– Та в область перекинули, в управління.
– Аа...
– То я вас підвезу на баштан до діда Павла, а опісля організуємо пресбар.
– Когочого?
– Пресбар: пообідаємо, побалакаємо.
– Аа...
Сіли у «Волгу». Поїхали.
– Телещогли стійко вписалися у пейзаж села, – відзначив я.
– Телевізорів, як гною, –підтвердив голова. –Гною не вистачає.
– Бетон і скло на тлі предковічних верб!
– Ага, нова крамниця, – пояснив голова.
– Як у місті!
– Точно!
– Культура йде вперед!
– Ще й як! Учора наш комірник періщив дружину французькими підтяжками. Замість віжок...
– Асфальт веде село за обрій! – повернув я розмову у позитивне русло.
– Якби ж – лише до ферм замостили. А за обрієм учора всюдихід райшляхвідділу в багні втопився.
– Аа...
Звернули до лісосмуги. Над полем тріпотів велетенський паперовий змій. За ним бігли хлопчаки.
– Наша зміна, –сказав я. –Зоряні мрійники. Майбутні космонавти. Аргонавти всесвіту.
– Механізатори! – засміявся голова. – 3 інструкцій і вказівок таке диво змайстрували. Один заїжджий кореспондент казав, що з цього змія добрива розсівати можна.
– Здібний журналіст? – ревниво запитав я.
– Талант – допоміг нам дістати тракторбульдозер «С100»! А у вас нема часом зв’язків у «Сільгосптехніці»?
– Нема, – буркнув я.
– Жаль, – зітхнув голова. – У нас із трубами для консервного заводу діло труба.
– Дайте заявку, – порадив я. – Є відповідні фонди.
– Із фондів тих хіба що пару пищиків для дітлахів змайструвати можна.
– Аа...
– Тпруу! – голова урізав по гальмах. – Приїхали. Курінь посеред баштану бачите? Ото і є літня резиденція діда Павла. До скорого побачення!
Курінь був темний, як студентзаочник. У кутку дід давав хропака.
– Привіт, діду! – гукнув я.
– Салют, старий! – почув я хрипкий бас. – На практику, чи що?
– На практику, – схитрував я на користь неупередженого інтерв’ю. – Як життя?
– Мерсі, паскудно. Дай в зуби, щоб дим пішов.
– Та що ви, діду!
– Хохма така, означає – закурити дай. Не чув?
«Перша ідіома», – подумав я, простягаючи в куток