пачку «Прими».
Чиркнула запальничка. Вогник вихопив з темряви скуйовджену бороду й колючі очиці.
«Від кресала до запальнички», – зафіксував я у пам’яті психологічну деталь.
– Відстаєш од життя, старий! – критикнув мене дід. – Пристойні люди курять сигарети з фільтром.
– Діду, може, на сонечко вийдемо? – запропонував я, поспіхом намацуючи у темряві записничок.
– Пардонуюсь, старий! Радикуліту не боюсь –у мене техаські джинси.
«Взаємопроникнення культур!» – майнула в мене думка.
– Не те нині село, діду, як колись, – підстроювався я.
Дід продекламував:
Колись було та загуло!
Тепер як крашанка село!
– Як писанка! – вихопилось у мене.
– «Як писанка» – вже хтось використав. Власна образна концепція світу – ось що головне. Така селявуха!
– Хтощо?
– Така селявуха. Знаменита хохма від французького «се ля ві», що означає – «таке життя». Не шурупаєш у культурі, бебі!
«Не дід, а золота жила, – затрусився я. – Інтелектуал ріллі!»
– Які думки навіює вам сучасне поле, діду?
– Інтелігентність скрізь своє візьме, хоч у полі, хоч у холі, – відгукнувся дід. – Слухай рядки, які народилися у мене біля силосної ями:
Нас за рентабельність беруть в дрючки,
Нам респектабельність до лампочки!
Відвезем, доярко Дарко,
Шість надоїв молока.
Злізем з МАЗа – дамо газу
І ушкварим гопака!
Шейк! Шейк! Шейк!
«Шейк опущу, бо не повірять, – мізкував я, гарячково занотовуючи поезію землі. – От дає!»
– Відчуваєш, старий, як тонко я ввів сучасний ритм і дух в інтерпретацію а ля примітив? – коментував геніальний дід. – І головне, є підтекст у контексті основного тексту. Лафа для асоціативної критики! Це лише уривок з великого лірикоепічного полотна...
– Ваша думка про культурне будівництво на селі? – кував я залізо мудрості.
– Цю проблему треба вирішувати комплексно, старий: спочатку звести пивний бар, біля нього – більярд, поряд – коктейльхол...
– Далі бібліотеку і клуб, – підключився я.
– Та ні, цих точок до біса! Потім – кафеекспрес, танцклас...
– А якщо...
– Слухай, старий, ти мені набрид! Хиляй по своїх справах, а я вдарю по сну. Мені ще цілу ніч у преферанс різатися –в епіцентрі райцентру залізна компашка підібралася. Гуд баюсь!
... До вагона мене підсаджував голова з усіма своїми помічниками. Дався взнаки пресбар.
– Не дід, а Гомер! – кричав я. – Нарис напишу. Баладурепортаж! Есеноктюрн!
– Тільки без художнього домислу, – вмовляв мене голова. – Бо чує моє серце, щось не те набалакав дід Павло. Мо’ жартував? Не забудьте, кожний гектар дасть п’ятсот карбованців прибутку, що більше проти минулого року на...
– Геть цифри, які затуляють живих людей! – репетував я. – Поему в прозі утну! Реквієм застарілим поняттям про село! Джинси діда Павла на сто рядків розпишу!
– Щощо?
– Джинси! Техаські штани з мідними клепками!
– Щось із клепками у вас не той... Я ж просив без художнього домислу! – розхвилювався голова. – Звичайнісінькі штани у діда, ватяні!
– Погано знаєте людей! – гарячкував я. – Може, й бороди у діда Павла нема?
– А нема! Таки нема! Зроду не було! – загомоніли провожаті.
– Товариші! – засіпався я. – Облиште недоречні жарти. Ваш дід навіть вірші пише, а ви...
– Та стривайте! – втрутився голова. – Техаські штани, борода, вірші... Про свинарку Варку?
– Про доярку Дарку!
– Ой, щоб мене грім побив! Ой, гвалт! Та ви ж надибали в курені оте бородате ледащо, яке в діда Павла щоранку кавунами похмеляється! Воно десь на поета вчиться. А у нас життя вивчає. По чайних...
– Рятуйте! – заголосив я.
– Без паніки! – голова втримав мене на підніжці. – Клуб наш розпишіть – п’ять мільйонів старими поклали, самодіяльність намалюйте – у Болгарію їздила, їйбо!
– Зупиніть експрес! – волав я. – Уб’ю лжедіда!
– Та грець із ним! – умовляв голова. – Тримайте краще оце для підтримки духу...
І він тицьнув мені на ходу... пляшку мускатного шампанського! Заткнуту кукурудзяним качаном.
НЕОФІЦІЙНИЙ ОПОНЕНТ
Як на мене, процедура дисертаційного захисту – не таке вже стихійне лихо.
Зачувши боягузливий голос дисертанта: «Вельмишановний голово... Вельмишановні члени Вченої ради...» – я одразу поринаю в тихий сон, вельми доречний перед банкетним фіналом.
Так було і цього разу. Прокинувся я вчасно – аудиторія пожвавилася.
На трибуні сяяв вставними щелепами білогривий колобок.