– Апчхи!
Якраз на світанні сон дурний привидівся Пал Паличу. Тестом його мордували.
– Ваш фах?
– Керівник.
– Це покликання. А фах?
– Безпорочно забезпечую...
– Пригадайте фах. Може, ви були вчителем, може, конструктором...
– Бебе... Був... Ее... Заочником був!
– Заочником чого?
– Бебе... Забув...
– Не хвилюйтеся. Бачите, вийшла диспропорція. На одного виконавця припадає півтора розпорядника. От і розбираємося, хто що може...
– Можу довідку нагору й вказівку вниз!
– І все?
– Доповідь можу!
– Полишмо балаканину західним парламентам... Урок геометрії школярам дасте?
– Нє...
– Гайку виточити можете?
– Нє...
– А відштампувати?
– Нє...
– Доменний жолоб вирихтуєте?
– Боже збав!
– Шибку вставите?
– Нікак нєт!
– Автоматичну лінію сконструюєте?
– Сію секунду дам команду СКБ!
– А самі?
– Проконтролюю, розжену, доповім!
– Ясно! Марш на курси!
– Підвищення кваліфікації?!
– Контролерів для палаців перших шлюбів...
Зрозуміло, після такої чортівні Пал Палич встав з лівої ноги і не міг взяти себе в руки. А ще родинні неприємності. Влаштував недавно сімейновиробничий банкет з нагоди перевиконання недовиконання.
Пал Палич наш Наполеон,
Він наробив би і в ООН! –
виголосив віршований тост магштовхач Аугустопсовченко. Звичайно, про ООН він трохи... того... загнув, бо Пал Палич володів лише материною та матірною мовами, але було приємно.
– Цей твій неліквідний штовхач має хоч якусь освіту? – поцікавилася дружина, прибираючи стіл. То була третя половина Пал Палича – дві попередні згоріли від ентузіазму, активно впрягаючись до командного воза.
Третя в його парафію не лізла, служила в якійсь легковажній установі – чи Пресфото чи Телефільм – і пускала шпильки.
– Має чи не має, а чорта зпід землі дістане, – буркнув Пал Палич.
– То міг би знати, як Наполеон закінчив.
– Це символічно, мовляв, за Пал Паличем у вогонь і воду...
– І загуркочеш ти зі своїми блюдолизами під мідні труби! – каркнула дружина прокурорським голосом.
– Слухаюсь! – вихопилося у Пал Палича. й одразу гарикнулося: – Мовчать!
– Два слова – і словесний портрет готовий! –не злякалася дружина. – Нагорі – вуж, внизу – крук.
– Гнати тебе поганою мітлою!
– Свою мітлу не прогав, Пашо! Загородився дурнями, ще дурнішими за себе. На такому тлі, звичайно, і корова керівником виглядає. Колись це був хід конем, а нині – примітив. Дилетанти твого рівня давно оточили себе талантами. Господи! Запросив би до себе аналітиків, та дав би їм простір, та навчився б посміхатися, та лишив би собі прогнозування та зв’язки з суміжниками, і вимер би на банкетах, не заважаючи справі, зі славою народного менеджера. Для початку хоча б соціолога запросив, щоб знати, звідки перший камінь тебе торохне...
Клята баба! Сварка сваркою, але втримав таки Пал Палич у черепушці варіант з соціологом. Другий тиждень лазить по об’єктах джинсовий шмендриккандидатик, анкетує, диктофонує, винюхує соціологію для Пал Палича.
– Апчхи!
Дрр... дрр... хря... хря... – озвався селектор.
Тицьнув клавіш:
– Гнати всіх поганою мітлою!
– Соціолог хуліганить, – рюмсала секретарка, – рветься до вас...
– А! Запускай!
– З привітом, Пал Палич! – сказав соціолог.
– Всі ви з привітом! Доповідай, соціологія...
– Ось картки з попередніми тезами...
– Давай! У тебе все?
– Раджу підключити комплексну групу: економістів, техекспертів, психологів.
– Обійдемося без нахлібників. Шарлатанів розплодилося – футурологи, ергономіки, екологи, АСУстенти, етики, естетики, паразитики... Тьху! Хіромантія якась.
– Я пішов.
– Гуляй і не чхай... Апчхи!
Дрр.. дрр... хряхря... дрр...
Штрикнув клавіш:
– Гнати всіх поганою мітлою!
– Оййоййоййой... – заквиліла секретарка, і під ту мерихлюндію перед очі Пал Палича представ Дехто: сивий, коректний, стрункий і з прапорцем на лацкані.
– Доброго здоров’я! Кого гнати будемо, Пал Палич?