– Я вибачаюсь... – став струнко Пал Палич.
– Сідайте, сідайте...
– Я вибачаюсь... – сів струнко Пал Палич.
– Нерви? – і собі підсів до столу Дехто, –Текучка заїдає?
– Заїдає! – вхопився за рятівний круг побілілий Пал Палич. Машинально намацав соціологічні картки і розгорнув їх, як козирі. –Доповідаю: веду соціологічний пошук!
– Молодця! От не чекав! Дозвольте проглянути?
– Прошу! Попередні тези...
– Цікаво...»Штурмівщина, примітивний технічний рівень». Самокритично. Далі...»Модернізація на папері. Відсутність комплексного плану на перспективу. Авторитарний стиль керівництва». Так! Далі...»Попередні висновки на основі анонімного опитування». Чому анонімного? Ага, ось примітка – «критиконебезпечна ситуація».
Так! Далі...»Параграф перший: гнати директора поганою мітлою». Гм... Не зовсім наукове формулювання. А втім, я його тут чув, мабуть, чули й інші... Що ж, Пал Палич, наші висновки повністю збігаються з вашим соціологічним дослідженням. Отже – здавайте портфель.
... Певне, її били перший раз у житті. Бо верещала дружина Пал Палича на весь мікрорайон. Верещала, але відгавкувалась:
– Ігігіой! Мужлан вульгаріс! Ігігіай! Вульгарний тип!
– Я... Вульгарний? Ехгех! – гекав від фізичних зусиль Пал Палич. – Ехгех! Вульгарний? А твоя соціологія, соціологія твоя яка?..
ДВОЄ В БАРІ, ЯКИЙ НЕ ВІДВІДУВАВ ХЕМІНГУЕЙ
Двоє, видублені вітрами й сонцем, зайшли до бару субтропічного пансіонату «Колгоспник».
«Селяни», –визначив бармен. Але нічим свого подиву не виказав.
Гості вперлися па почесні місця за стойкою. Якраз навпроти бармена.
– Добре сідало, – сказав русявий, вмощуючись на гвинтовому сидінні.
– Ти схожий на орла, дорогий, – схвалив чорнявий.
– Може, на курку?
– Як мінімум, на бойового кочета, дорогий.
– Ти втішив мене, Іраклію, –сказав русявий.
– Твоя втіха – моя втіха, Остапе, – відповів чорнявий.
– Закусимо, Іраклію?
– Ти читаєш мої думки, Остапе.
– Поруч з пансіонатом функціонує їдальня, – повідомив бармен.
– Я поважаю їдальні, що функціонують, – сказав Остап.
– Чудова їдальня! – сказав Іраклій.
– Особливо мухи, – сказав Остап.
– Чудові мухи! – підтримав Іраклій.
– І черга.
– Чудова черга!
– Як на елеваторі, – сказав Остап.
– На елеваторі менша, –заявив Іраклій.
– Там і мухи менші, – сказав Остап.
– Там не мухи, а якісь ліліпути, – погодився Іраклій.
– Інша річ – в їдальні.
– Ніякого порівняння, дорогий!
– Ви з нашого пансіонату? – поцікавився бармен.
– Ти з нашого пансіонату, Остапе? – спитав чорнявий.
– Так само, як і ти, Іраклію, – відповів русявий.
– Ми з нашого пансіонату, – повідомив бармена чорнявий.
– Хіба ми не схожі на завсідників «Колгоспника»? – спитав русявий.
– Серпень – не сезон для селян, – ухильно відповів бармен.
– Кому потрібний цей серпень? – підтримав Іраклій.
– Море як парне молоко, – сказав Остап.
– А сонце мов щойно спечений лаваш, – продовжив Іраклій.
– Моє тіло проситься в лютий, – сказав Остап.
– Грудень теж має свої принади, дорогий.
– Тільки лютий! – затявся Остап.
– У лютому фрукти, – згадав Іраклій.
– Навіть сухофрукти, – сказав Остап.
– Саме їх я мав на думці, дорогий.
– А лютневі дощі?
– Чудові дощі!
– Вони назавжди залишаться у моєму серці!
– І в попереку, дорогий.
– Чудовий сезон!
– Сезон для селян.
– Все чудове – селянам!
– Що будемо? – перебив бармен.
– Що будемо? –• повернувся Остап до Іраклія.
– Що будемо? – повернувся Іраклій до бармена.
– Коньяк і шампанське, – повідомив бармен. – Портвейну нема.
– Нема портвейну, Остапе!
– Портвейн є в їдальні, – підказав бармен.
– Чудова їдальня! – сказав чорнявий.
– Чудові мухи, – сказав русявий.
– Чудовий портвейн! Чому ти зневажаєш портвейн, Остапе?
– Люди кажуть, що коньяк корисніший, друже.
– Вір людям, Остапе!
– Я вірю їм, Іраклію!
– Правда, дорогий?
– Свята правда, друже.
– Ти віриш, що я теж їм вірю, Остапе?
– Я вірю тобі, як собі, Іраклію.
– Добре вірити людям! Візьмемо коньяк.
– І шампанське.
– Як? Хіба я не замовив шампанське?
– Ти замовив, але подумки, друже.
– Бармен має вгадувати думки клієнтів! – заявив чорнявий.
– Якщо він справжній бармен, –уточнив русявий. Бармен позеленів.