– Важко вивчитися на справжнього бармена, Остапе!
– Важко, але вивчаються, Іраклію.
– Вивчаються робити коньяк з портвейну та горілки.
– Приємно чути.
– Але не пити.
Бармен зашарівся.
– Коньяк і шампанське, – замовив чорнявий.
– Чи не забагато? – спитав бармен.
– Ми візьмемо ще, – заспокоїв русявий.
– Між іншим, – зауважив бармен, розкорковуючи пляшки, – наша професія за навантаженням прирівнюється до металургів.
– Жаль барменів, – сказав русявий.
– Жаль до сліз! – схлипнув чорнявий.
– Допоможемо людині? – спитав Остап.
– Влаштуй, влаштуй його на мартен, дорогий! – попросив Іраклій.
– Я влаштую його на конвертор.
– Влаштуй, влаштуй його на конвертор, він з дитинства марив конверторами!
– Я використаю свої парламентські зв’язки, – сказав
Остап. – Де телефон?
– Не треба, – зблід бармен.
– Жаль, – зітхнув русявий.
– Жаль до сліз чорну металургію! – схлипнув чорнявий.
Бармен одсунувся у темний закуток.
Мов дзвони вдарили келихи.
– Твоє здоров’я, Остапе!
– Твоє здоров’я, Іраклію!
– Не забувай стару дорогу і старих друзів!
– Будь квітучий, як весна, багатий, як земля, здоровий, як вода!
– За Миргород!
– За Сурамі!
– Гамарджос!
– Будьмо!
Поступово дійшли до Владивостока.
– Тут тихо, – схвалив русявий.
– Післяобідній час, – пояснив бармен.
– Сієста, –додав чорнявий.
– Зараз прийдуть, – сказав бармен. – У вечірніх туалетах.
– У тебе е вечірній туалет, Остапе?
– Є. Він же ранковий і полуденний. Нужником зветься.
– Я не про ті туалети, – зашарівся бармен.
– Ми бережемо вечірні туалети, – повідомив чорнявий.
– Ми люди дипломатичного протоколу, – сказав русявий.
– Дипломатичний протокол вимагає вечірню каву, Остапе!
– Ти читаєш мої дипломатичні думки, Іраклію!
– Спочатку розплатіться, – заявив бармен.
– Ти завжди роплачуєшся, Остапе?
– Це наріжний принцип мого існування, – сказав русявий, видобуваючи солідну асигнацію.
– Наші кредо збігаються, –сказав чорнявий, простягаючи купюру ідентичного достоїнства.
– Прошу на місця для почесних гостей! – розцвів бармен.
– Почесні гості ніколи не розплачуються, – зауважив Остап.
– Я теж помітив таку тенденцію, – підтримав Іраклій.
Тим часом бар пансіонату «Колгоспник» олюднів. Переважали глибокі декольте, час від часу спалахували діаманти чистої води, але траплялися і джинси з символами маловідомих артілей.
– Землелюбці, – сказав Іраклій.
– Хлібодари, – сказав Остап.
Стойку атакувала акселерована отара. Верховодили емоційна юнка та довготелесий обормот, облагороджений прищами.
– Якісь зайди вперлися на наші місця! – пищала юнка.
– Піджаки! – висловився обормот.
– Чортили! – шуміла отара.
– Наша зміна, – зазначив русявий.
– Юні колгоспники, – розчулився чорнявий.
– Ці дітки нам насіють, Іраклію!
– І головне – нажнуть, Остапе!
– Оголена пищалка, напевне, доярка! – показав русявий на емоційну юнку.
– А юний прищ, напевне, технік штучного запліднення – показав чорнявий на довготелесого обормота.
– Ви знаєте, хто мій папа?! – зойкнув прищ. – Він вам покаже!
– І мій папа вам покаже! – пищала пищалка.
– Як думаєш, Остапе, чий папа вище?
– Гадаю, папа папиного синка вище, Іраклію.
– Чому так думаєш, Остапе?
– Бо пищалка, хоч і нахабна, але красива, і навряд чи упадала б біля юного прища, якби її папа був вище.
– В цьому є резон, Остапе.
– Ви багато собі дозволяєте! – галасувала акселерована отара.
– Дай діткам соку! – наказав чорнявий барменові.
– Вони п’ють інше, – зауважив бармен.
– Вони п’ють соки! – наполягав чорнявий.
– Наші соки, – додав русявий.
Акселерована отара випарилася.
– Бачу справжніх мужчин! – по праву руку Іраклія вмостилася пишна блондинка.
– Справжні мужчини тут дефіцит! – по ліву руку Остапа вмостилася струнка брюнетка.
– Ах, вперше бачу зблизька живих селян! – стріпнула білою гривою світська левиця і присунулася до Іраклія.
– Ах, милі наші пейзанчики! – кліпнула чорними віями емансиповаиа пантера і присунулася до Остапа.
– Але ж ваші чоловіки... – почав Іраклій.
– Ах, не нагадуйте нам про тих архівних кажанів! – закотила очі блондинка, переміщуючи обручку на ліву руку.
– Нас рятують від них тільки курорти! – пустила бісики брюнетка, дублюючи комбінацію з обручкою.