Іон. Так.
Сократ. Так ось скажи мені тепер те, про що я хотів тебе раніше запитати: чи ти вважаєш, що це стосується всіх мистецтв і що за допомогою одного якогось мистецтва здобувається одне знання, а за допомогою іншого — інше, але, якщо це є інше мистецтво, то й пізнається через нього щось інше.
Іон. Так мені здається, Сократе.
Сократ. Значить, хто не опанував якогось мистецтва, той і не буде здатний оцінити те, що говориться або робиться згідно з цим мистецтвом, хіба не так?
Іон. Твоя правда.
Сократ. Ну, а стосовно тих віршів, що ти їх навів, то хто краще знає, чи Гомер говорить добре, чи ні — ти чи візник?
Іон. Візник.
Сократ. Очевидно, тому, що ти рапсод, а не візник?
Іон. Так.
Сократ. А мистецтво рапсода — інше, ніж мистецтво візника?
Іон. Так.
Сократ. І якщо воно інше, то воно є знанням інших речей?
Іон. Так.
Сократ. Ну що ж; а коли Гомер говорить про те, як Гекамеда, служниця Нестора, дає пораненому Махаону випити цілющий напій, в таких словах:
...прамнійського вливши
В келих вина, натерла козиного сиру на мідній
Терці і білого борошна ячного ще домішала;
Приготувавши напій, їх пити вона запросила, —
то чи тут правильно говорить Гомер, чи ні, яке мистецтво може розпізнати — мистецтво лікаря чи рапсода?
Іон. Мистецтво лікаря.
Сократ. Ну, а коли Гомер говорить:
Миттю в безодню поринула, наче грузило свинцеве. Що до розложистих рогів вола польового припнуте, Тягне донизу гачок на загибель зажерливим рибам,
то як тут скажемо: чиє мистецтво — рибалки чи рапсода — краще розпізнає, що він говорить і чи правильно говорить, чи ні?
Іон. Ясно, Сократе, що мистецтво рибалки.
Сократ. Гляди тепер: якби ти ставив мені запитання й запитав мене так: «Оскільки ти, Сократе, знаходиш у Гомера для кожного мистецтва те, що йому належить вирішувати, то знайди мені й для віщуна, і для мистецтва віщування щось таке, про що йому слід вирішувати, добре чи погано воно написано», — як легко і правильно я тобі відповім. Адже це є в багатьох місцях і в «Одіссеї», — наприклад, те, що говорить женихам віщун, Феоклімен із роду Мелампа:
О жалюгідні! Яке це вас лихо спостигло? Обличчя.
Голови ваші й коліна — вам темрява ночі окрила!
Стогоном все запалало, всі лиця спливають сльозами!
Сіни вже привидів повні, й подвір'я наповнене ними,
В пітьму Ереба вони поспішають, сонце у небі
Зникло раптово — імла лиховісна його огорнула,
часто і в «Іліаді», приміром, у «Бою біля валу», бо й там Гомер каже:
Мали той рів перейти вже, як раптом ліворуч над військом
Птах з'явився, орел, що високо в небі ширяє,
В пазурах ніс він потвору скривавлену — змій величезний
Був ще живий і звивався, готовий з ним битись і далі.
Спритно зігнувшись, орла, що тримав його міцно, він раптом
В груди вкусив біля шиї; і той від нестерпного болю
Кинув на землю його, між троянського війська вронивши.
Сам же із клекотом дужим за вітру диханням полинув.
Ось таке, скажу я, і тому подібні місця повинен розглядати й оцінювати віщун.
Іон. Твоя правда, Сократе.
Сократ. А тепер ти вибери, як я вибрав тобі місця з «Одіссеї» і з «Іліади», те, що стосується віщуна, лікаря й рибалки, — так і ти, Іоне, вибери мені — ти ж бо більш обізнаний з Гомеровим епосом, — і те, що стосується рапсода та його мистецтва і що повинен розглядати й оцінювати радше рапсод, ніж інші люди.
Іон. Я тверджу, Сократе, що все взагалі.
Сократ. Ні, раніше ти не говорив, Іоне, начебто все, — невже ти такий забутливий? Адже не личило б рапсоду мати слабку пам'ять.
Іон. А що я, до речі, забув?
Сократ. Хіба ти не пам'ятаєш, як ти сказав, що мистецтво рапсода — інше, ніж мистецтво візничого?
Іон. Пам'ятаю.
Сократ. І ти погодився, що воно, бувши іншим, буде давати інші відомості?
Іон. Так.
Сократ. Значить, за твоїми власними словами, не все входить в обсяг знань рапсода і його мистецтва.