Іон. Крім, можливо, тільки таких речей, Сократе.
Сократ. Кажучи, «крім таких речей», ти розумієш, очевидно, те, що належить іншим мистецтвам; але якщо не все, то що саме буде предметом знання рапсода?
Іон. По-моєму, предметом його знання буде те, що личить говорити чоловікові і що — жінці, що — рабу і що — вільній людині, що — підлеглому, а що — начальнику.
Сократ. Невже рапсод, на твою думку, буде краще знати, ніж стерничий, що слід доповісти власникові корабля, якого буря заскочила на морі? Іон. Ні, це краще знає стерничий.
Сократ. А хіба рапсод буде краще, ніж лікар, знати, що треба приписати в разі хвороби?
Іон. Ні.
Сократ. Виходить, ти краще знаєш, що повинен говорити раб?
Іон. Так.
Сократ. Наприклад, що повинен сказати раб-волопас, який хоче приборкати оскаженілих биків, по-твоєму, буде краще знати рапсод, ніж пастух?
Іон. Ні, звичайно.
Сократ. Або те, що повинна сказати жінка-пряля про переробку вовни?
Іон. Ні.
Сократ. А можливо, рапсод буде знати, що повинен сказати полководець, коли промовляє до воїнів?
Іон. Так, саме це рапсод буде знати.
Сократ. Що таке? Мистецтво рапсода — це мистецтво полководця?
Іон. Я-то принаймні знав би, що полководець повинен сказати.
Сократ. Либонь, тому що ти знавець у полководчій справі, Іоне? Адже, якби ти, припустімо, був одночасно наїзником і кіфаристом, то ти, звичайно, міг би розпізнати добре й погано об'їжджених коней, і я запитав би тебе: «Завдяки якому мистецтву, Іоне, розпізнаєш добре об'їжджених коней? Чи робиш це як наїзник чи кіфарист?» Що відповів би ти мені?
Іон. Що як наїзник.
Сократ. А якби ти розпізнав тих, що добре грають на кіфарі, то ти погодився б, що робиш це за допомогою того мистецтва, яке робить тебе кіфаристом, а не завдяки тому, що ти — наїзник?
Іон. Так.
Сократ. А якщо ти знавець у військовій справі, то чи розбираєшся в ній за допомогою того мистецтва, завдяки якому ти — полководець, чи того, завдяки якому ти — відмінний рапсод?
Іон. По-моєму, немає тут ніякої різниці.
Сократ. Як? Ти твердиш, що немає ніякої різниці? На твою думку, мистецтво рапсода й мистецтво полководця — одне мистецтво чи два?
Іон. Мені здається, що одне.
Сократ. Значить, хто добрий рапсод, той, виявляється, добрий полководець?
Іон. Безперечно.
Сократ. Виходить тоді, що хто є добрий полководець, той і добрий рапсод?
Іон. Ні, так я не думаю.
Сократ. Однак ти думаєш, що хто добрий рапсод, той і добрий полководець?
Іон. Звичайно.
Сократ. А правда, що ти найкращий рапсод між греками?
Іон. Немає сумніву.
Сократ. То не ти, Іоне, і найкращий полководець серед греків?
Іон. Знай, що воно так і є, Сократе, а навчився я цього у Гомера.
Сократ. Як це так? Скажи ради богів, Іоне, чому ти, бувши в одній особі і найкращим полководцем, і найкращим рапсодом із греків, тільки співаєш, роз'їжджаючи по Греції, а не стоїш на чолі війська? Невже ти думаєш, що у греків є велика потреба в рапсоді, увінчаному золотим вінком, а в полководцеві немає ніякої потреби?
Іон. Наше місто перебуває під вашою владою і вашим військовим керівництвом, через те не відчуває потреби у полководцеві, а ваше місто й місто лакедемонян не вибрали б мене полководцем. Адже ви вважаєте, що вам своїх вистачає.
Сократ. Дорогий Іоне, чи знаєш ти Аполлодора з Кізіка?
Іон. Хто це такий?
Сократ. Це той, якого афіняни часто обирали своїм полководцем, хоч він і чужинець; і Фаносфена з Андросу й Геракліда з Клазомен наше місто висуває на стратега та на інші урядові посади, оскільки вони довели, що заслуговують на відзначення. То хіба Іона-ефесця наше місто не мало б вибрати полководцем і не вшанувати цим званням, якби він виявився достойним його? Що ж? Хіба ви, ефесці, не є афінянами з давніх-давен, і хіба Ефес поступається якому-небудь іншому місту? Якщо ти, Іоне, говориш правду, що завдяки вмінню і знанню ти здатний славити Гомера, то тоді ти підводиш ось у чому: запевнявши показати, як багато прекрасного знаєш про Гомера, ти обманюєш мене і далекий від того, щоб показати мені це. Ти навіть не маєш бажання сказати, що це таке, в чому саме ти сильний, хоч я давно цього домагаюсь. А ти, просто-таки мов Протей, викручуєшся на різні боки, робишся багатоликим. Нарешті, намагаючись вислизнути від мене, об'являєшся раптом полководцем, аби тільки не показати, в чому ж полягає оця твоя гомерівська премудрість. Отже, якщо ти володієш мистецтвом — про що я тільки-но говорив, — то ти обманюєш мене, хоч обіцяв показати мені це на Гомері, й чиниш несправедливо; якщо ж ти не знавець і, нічого не знаючи про Гомера, але одержимий божественним натхненням, говориш про цього поета багато прекрасного, як я вже тобі говорив, то ти нічого не винен. Отже, тепер вибирай, що тобі до вподоби: вважати нам тебе людиною несправедливою чи божественною?