Світ наш уподібнюється у Біблії морю – бурхливому морю, схвильованому спокус бурею. Морю, яке горить геєнським вогнем людських пристрастей та пожадливостей плоті. Морю, господарем якого є сатана. І щоби спастися, нам необхідно бути острівцями тверді посеред цих бурхливих та смертоносних вод, стати “синами Божими по благодаті Христовій”. “Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі” (Рим. 8.14). Бо Бог спасає Своїх синів!
Але чи водимося Духом? Чи відкрили серця свої вірі, яка здійснюється в любові? Чи живемо по любові? Чи насправді довго терпимо, милосердствуємо, не заздримо, не величаємося, не надимаємося, не поводимося нечемно, не шукаємо свого, не рвемося до гніву, не думаємо лихого, не радієм з неправди, але тішимося правдою, усе зносимо, віримо у все, сподіваємося всього, усе терпимо? Чи ніколи не перестає в нас любов? Чи спромоглися прожити згідно з Заповідями блаженств хоча б один тиждень свого життя? Чи маємо Дух синівства не на словах, а на ділі, чи дійсно сини Божі? Якщо так – то маємо право звернутись до Отця нашого Небесного: “Авва, Отче! (“авва” – арамейською “тато”)”, то визволились із неволі диявольської світу цього. І тоді вже ми і “не від світу” – вільні! – а отже сатана з усіма його бідами та проблемами не має влади над нами. Тоді серця наші – то оселі Божі. Тоді спаслися й “ми, і увесь дім наш”. Тоді і буквальні оселі наші уже не належать князеві світу цього, але стали територією Божою, що на ній царює Господь, і що знаходиться під захистом могутнього рамена Його! І тоді Господь просто не допустить у нашому житті подібної ситуації! А якщо й допустить, щоб засоромити сатану, як було це з праведним Йовом (див. Біблію, книгу Йова), то дасть і сили Духа Святого достойно здолати її!..
А якщо ні? Якщо “вірую, Господи, – поможи недовірству моєму”? Тоді і віра наша не абсолютна, а відносна. Тоді і істина, яку можемо вмістити, стає не абсолютною, але відносною. Тоді і “покров Всевишнього”, і “тінь Всемогутнього”, і захист Господній не абсолютний, а відносний!
Тоді і діяти в екстремальній ситуації ми будемо у відповідності з духовною недосконалістю нашою, відносно того, “скільки можемо вмістити”. І усе це стосується не лише окремої людини, але й людської спільноти взагалі, у тому числі і держави.
Якось до преподобного старця Серафима Саровського звернувся із запитанням один прихожанин: “Чи треба лікуватися від хвороб, і як взагалі провадити життя християнське?” Це запитання цілком відповідає суті питань, поставлених і нашими читачами. Святий угодник Божий відповів так:
“Хвороба очищує гріхи (випробування життєві змиряють наше серце, охолоджують гординю, примушують зупинитись на шляхах своїх). Однак воля твоя (дивися сам: зупинися, помолися, зваж, зазирни у своє серце, виваж його на теренах Волі Божої, оціни сили свої духовні, глибину віри своєї). Іди середнім шляхом: вище сил не берися – впадеш, і ворог (сатана – “ворог, супротивник”) насміється з тебе
Якщо ти іще дитина (“дитина” у вірі, в досконалості), то утримайся (бо, узявши вантаж духовний, якого не зможеш понести, – надірвешся і впадеш на дно, зневірившись). Одного разу диявол запропонував праведнику (праведник – це людина, яка шукає правду, знаходить її в Ісусі Христі, та іде цією дорогою правди, що веде у життя вічне) скочити до ями (взяти на себе вантаж не по силам своїм духовним, у надмірній надії що ангели “будуть нести” його). Той майже погодився, але Григорій Богослов утримав його...”
От вам і відповідь на запитання: як діяти? Постав на своє місце Христа, і уяви: як би поступив Він у даній ситуації? А потому і дій згідно з тим наскільки можеш умістити, максимально наближуючись до абсолютного ідеалу. І кожного разу це наближення повинно бути усе більшим і більшим. Головне – не зупинятися на шляху вдосконалення. Головне – іти уперед, “пам’ятаючи про жінку Лотову”! (див. Бут. 19.26).
Коли з подібним запитанням звернулися до святого Антонія Великого, він відповів: “Хіба не знаєте: «І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, – підстав йому й другу (Мф. 5.39)»”? Тоді ті, що прийшли до старця, говорять йому: “Ми не можемо цього зробити (не можемо вмістити)”. Старець сказав: “Якщо ви не можете підставити другу, то хоча б зносьте удари в одну”. “І цього не можемо”, – відвічали йому. “Якщо й цього не можете, – сказав старець, – то принаймні не відповідайте ударом на удар”. Вони сказали: “І цього не можемо!” Тоді святий Антоній сказав учневі своєму: “Їх необхідно лікувати, бо хворі вони...”
І, нарешті, для тих, хто не зростає в надії на Бога, але думає бути щасливим у цьому житті, наведу уривок з духовної настанови преподобного Серафима Саровського мирянам та інокам про надію:
“Усі, хто має тверду надію на Бога, підносяться до Нього й просвічуються сяянням вічного світла. Якщо людина зовсім не має ніякого піклування про себе заради любові до Бога та справ доброчестя (тобто є досконалою, правдиво сином Божим), знаючи, що Бог піклується про неї, – така надія і є справжньою та мудрою. А якщо людина сама клопочеться про справи свої, і звертається з молитвою до Бога тоді тільки, коли уже трапляються з нею неминучі біди, й у власних силах не бачить вона уже засобів відвернути їх, і тоді тільки починає надіятись на поміч Божу, – така надія суєтна й неправдива. Правдива надія шукає Царства Божого і впевнена, що усе земне, необхідне для життя дочасного, безсумнівно буде дане.
Серце не може мати миру, допоки не здобуде таку надію . Вона умиротворить його, і увіллє в нього радість. Про цю то надію сказали достопоклоняємі й найсвятіші уста: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, – і Я вас заспокою!» (Мф. 11.28)...”
ЗОЛОТО, ЛАДАН ТА СМИРНА
Запитання: Що символізують в Біблії золото, ладан та смирна, які подарували новонародженому Ісусові волхви?
Відповідь: В Євангелії від Матвія читаємо:
“…І ось зоря, що на сході вони [мудреці зі Сходу, волхви] її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де Дитятко було.
А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи.
І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його Матір’ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну” (Мф. 2.9–11).
Золото, ладан та смирна… Що символізують ці дари? Кому призначені вони?
Золото, безперечно, є царським дарунком. І принесли його мудреці світу Ісусові як правдивому Царю, як Тому, Хто явив людству світло Істини – Слово, Вчення, Ідеологію Смирення та Любові, єдино достойну царювання в умах і серцях людських.
ВОЗЛЮБИ, а для цього ЗМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є, достойно: без гніву й роздратування, без страху й тривоги, без гордощів та образи, – ось кредо воістину царської мудрості! І мудрість світу в особі волхвів, принісши Ісусові золото як символ найвищої вартості, тим самим визнає Божу премудрість єдиною, абсолютною цінністю. Прийде час, і за мудрецями прийдуть царі, як прийшла свого часу до премудрого Соломона цариця Савська. Прийде час, і “ніневітяни” – ті, хто сьогодні сповідують ідеологію матеріалізму, – покаються через “Йонину проповідь” (див. Йони 1–3 розд.). Прийде час, і “велика риба” людської спільноти неодмінно “ковтне” слово мудрості Господньої ( див. там же). Прийде час, і “народи ходитимуть у світлі Його, а земні царі принесуть свою славу до Нього” (Об. 21.24). Прийде час, і воля Творця обов’язково зацарює на землі, як і на Небі. “І приймуть царство святі Всевишнього, і будуть міцно держати царювання аж навіки, і аж на віки віків” (див. Дан. 7.18). Прийде час... Але поки що Той, Кому по праву належить це Царство, заховується в убогих яслах, і тільки мудрі знаходять Його…