Ладан. Буквально це пахуча смола, запашний деревний сік, що твердіє на повітрі і збирається з деяких ароматичних дерев. Зернятка ладану, будучи покладеними на тліючу жарину, наповнюють приміщення чудовим, неповторним ароматом. Кадіння фіміаму символізує собою щиру молитву, “пахощі” любі для Господа, а також духовну запашність благодаті Божої, мир і радість у Дусі Святім.
“Нехай стане молитва моя, як кадило перед лицем Твоїм”, – промовляє псалмоспівець Давид (див. Пс. 140(141)). “І знявся дим кадильний з молитвами святих від руки ангела перед Богом”, – читаємо в Апокаліпсисі (див. Об. 8.4). “А коли Він узяв книгу, то чотири тварини й двадцять чотири старці попадали перед Агнцем, а кожен мав гусла й золоті чаші, повні пахощів, а вони – молитви святих. І нову пісню співають вони, промовляючи: «Ти достойний узяти цю книгу, і розкрити печатки її, бо Ти був заколений, і кров’ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого племені, і язика, і народу, і люду. І Ти їх зробив для нашого Бога царями й священиками, – і вони на землі царюватимуть!” (Об. 5.8–10).
Ладан був принесений Ісусові уже як Священику – як Тому, Хто Сам Себе принесе у викупну жертву за гріх всього людства. Христос містично – це Той Великий Ієрей, Перший Священик, про Якого сказав “апостол народів” Павло:
“Отож, мавши великого Первосвященика, що Небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, тримаймося сповідання нашого!
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха…
Цей, що навіки лишається, безперестанне Священство Він має.
Тому може Він завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступатись.
Отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса,
що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому за людські гріхи, – бо Він це раз назавжди вчинив, принісши Самого Себе” (Євр. 4.14–15; 7.24–27).
І, нарешті, смирна. Смирна – це благовонний бальзам, мазь, якою намащували тіло покійника. Смирна була принесена новонародженому Месії, як дар Людині, Якій належить померти на хресті. Христос Священик, але Він же і жертва – Агнець Непорочний, що заколюється за гріх світу. І саме цей, останній дар, і був прообразом великої й смиренної Жертви. Неоціненної Жертви…
ХРИСТИЯНСЬКІ ВІТАННЯ
Запитання: До мене в хату завітали священнослужителі з йорданським кропленням, і привіталися: “Христос хрестився!” А я не знала, як відповісти. Розкажіть, будь ласка, як прийнято вітатися в православ’ї, і як правильно звертатися до священнослужителів?
Відповідь: Дійсно, проблема незнання віруючими елементарних, здавалося б, аспектів релігійного життя, – є сумною ознакою нашого часу. До одних з таких атрибутів церковної традиції належать і православні вітання. То як же прийнято вітатися в православній церкві? А як взагалі вітались перші християни? Як здоровкався Сам Христос? Апостоли?
Христос, посилаючи апостолів Своїх на проповідь, вчив їх:
“Як до дому ж якого ви ввійдете, то найкраще кажіть: «Мир дому цьому!»” (Лк. 10.5). Сам Ісус вітався словами “Мир вам”. Справді, мир – найбільше надбання християнина. Мир з Богом і людьми. Мир і радість в серці людини. Апостол Павло вчить нас, що Царство Боже – це праведність, і мир, і радість в Дусі Святім (Рим. 14.17). І при народженні Ісуса Христа ангели на Небі промовляли: “Слава Богу на висоті, і на землі мир, і в людях добра воля!” (Лк. 2.14).
“Радуйся!”, “Радуйтесь!” – іще одне вітання, яке ми зустрічаємо на сторінках Святого Письма. Цими словами здоровив архангел Гавриїл Діву Марію, благовістячи Їй народження від Неї та Духа Святого Дитинки – маленького Христа.
Апостольські Послання дають нам багатий матеріал для досліджень письмових вітань у часи апостолів і перших християн. Так, апостол Павло пише до вірних у Римі: “Благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!” У Першому посланні до Тимофія він вітається: “...благодать, милість, мир від Бога Отця і Христа Ісуса, Господа нашого!” Друге соборне послання святого апостола Петра починається словами: “...благодать вам та мир нехай примножаться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!”
А як же прийнято вітатися в сучасній православній церкві? Залишилось першохристиянське привітання “Мир вам”, на яке православні відповідають “І духові твоєму” (протестанти на це відкажуть: “З миром приймаємо”). Також зустрічаємо один одного словами “Слава Ісусу Христу!”, на що відвічаємо “Слава навіки”. При привітанні “Слава Богу!” – відповідаємо “Навіки слава Богу”. Коли ж до вас здороваються “Христос посеред нас!” – необхідно відповісти “І є, і буде”.
На свято Різдва Христового православні поздоровляють один одного вітанням: “Христос народився!”, “Славмо Його!” – лунає у відповідь. На Водохрище: “Христос хрестився!” – “В річці Йордані!” І, нарешті, у Великдень: “Христос воскрес!” – “Воістину воскрес!”
А як же правильно озиватися один до одного? Православні, звертаючись до брата чи сестри у Христі, так і говорять: “брате Іване”, “сестро Маріє”... Так вчив нас Ісус Христос: «...один вам Учитель, а ви всі брати», – мовить Він в Євангелії від Матвія. Апостоли і перші християни називали один одного братами. Звертання “брати”, “браття”, “брате” десятки разів можна зустріти у книгах Нового Заповіту. Зустрічаються там й інші звертання, що свідчать про різний ступінь досконалості братів-християн, або ж про різні дари Духа Святого членам Церкви Христової. Деякі з цих звертань дійшли до сьогоднішнього часу. Таке звертання “отець” (в українській традиції – “пан отче”) до священнослужителя, який є інструментом в руках Божих, вісником Божим, який повинен нести Слово Бога Живого, Його Вчення усім народам, “хрестячи їх во Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа”.
В книзі пророка Малахії сказано: “Бо уста священикові знання стережуть, та Закона шукають із уст його, бо він ангел (тобто вісник) Господа Саваофа” (Мал. 2.7). Звертання «отець» визначає найвищий ступінь досконалості християнина: “Пишу вам, отці, бо ви пізнали Того, Хто від початку”, – звертається до досконалих апостол Іван. Отці – це той щабель, на якому відкривається найвище пізнання Сущого від початку. І таким чином звертання до священнослужителя “отець”, є своєрідним авансом, духовним титулом, який повинен постійно нагадувати духовній особі про те хто він, і яких дій, яких знань, якого досконалого життя вимагає від нього його служіння. А також і те, що суттю цього служіння є духовне відродження пастви, приведення до Господа усе нових і нових духовних чад, визволених за допомогою міцного неводу Слова Божого із бурхливих вод “житейського моря, схвильованого спокус бурею” світу цього. Як висловився апостол Павло:
“...остерігаю (вас), як своїх любих дітей.
Бо хоч би ви мали десять тисяч наставників у Христі, та отців не багато; а я вас породив у Христі Ісусі через Євангелію...” (1Кор. 4.14–15).
Коли пастир церкви, отримавши дар Духа Святого, пасе отару Божу – ми повинні розуміти, що істинний пастир – то Господь. Коли проповідник Євангелії Правди згідно із заповітом Божим “іде і навчає усі народи” всьому тому, що заповів нам Ісус, – ми пам’ятаємо, що один нам Учитель – Господь. Коли священнослужитель духовно народжує новонавернених в Царство Боже – ми розуміємо, що один у нас Отець, що на Небі...
У православній традиції прийняті й інші звертання до духовних осіб в залежності від їхнього ієрархічного становища. Так, до єпископа звертаємося “ваше преосвященство”, до архієпископа та митрополита – “ваше високопреосвященство”, до патріарха – “ваша святість”. Інколи, коли за особливі заслуги церква присвоює духовній особі титул “блаженніший”, то звертаємося “ваше блаженство”.