— Ще більше, ніж минулої ночі?
(А минула ніч була задушливою, — мінялася погода, з Піренеїв насувалися важкі хмари, несподівані о цій порі року. В небі гуркотів грім. Лерст сидів на краєчку столу і дивився, як Штірліц разом з іспанцями-поліцейськими оглядав речі в номері Мері.
— Якісь неприємності? — спитав Пальма. — Чи ви запідозрюєте мою подругу в злочині?
— Ні, що ви, — відповів Лерст, — іде поголовний обшук у всьому готелі. Коли б ми не зайшли до вас, завтра ж злі язики звинуватили б кас у тому, що ви — цепний пес німецького посольства. Лише тому нам довелося сюди вдертися, прошу тисячу разів пробачити, Ян, тисячу разів…
У номер зазирнув Хаген і доповів:
— В інших номерах усе гаразд.
— Спасибі. Будь ласка, зробіть особистий огляд пана Пальми, Хаген.
— Даруйте, пане Пальма, — сказав Хаген.
— Будь ласка, будь ласка, це навіть цікаво, — відповів Ян, — мене ще ніколи не обшукували, особливо друзі, які так ретельно дбають про моє реноме…
Він устав, підморгнув Мері й раптом відчув, як його чоло зросив холодний піт: він згадав, що в задній кишені штанів лежала та нова шифрувальна таблиця, зроблена в формі жувальної гумки, яку йому передав Вольф.
— Мері, — сказав він, ідучи до ванної кімнати в супроводі Хагена і двох іспанців-поліцейських, — дай мені пожувати гумку, а то в мене від хвилювання пересохло в горлі.
Мері, загорнута в простирадло, посміхнулась:
— Я гадаю, любий, що джентльмени будуть шоковані, коли я встану з ліжка. Жувальна гумка лежить у шухляді письмового столу.
Штірліц спроквола глянув на Яна і все зрозумів. Він висунув з письмового столу шухляду й простяг Пальмі кілька жувальних гумок, потім якось дивно посковзнувся на паркеті й розпластався, стукнувшись плечем об край столу. Лерст і Хаген поспішили до нього, а Пальма в цю мить укинув шифрувальну таблицю в рот і водночас дав гумки двом іспанцям-поліцейським. Ті розгорнули срібні папірці і вкинули в рот апельсинові гумки. Штірліц, потираючи плече, підвівся й проговорив:
— А кажуть, що на паркеті не можна зламати собі шию.
Лерст, побачивши, що іспанці ще не почали оглядати Пальму, роздратовано спитав:
— Що ви жуєте?
Ті відкрили роти, показуючи йому гумку.
Ян закашлявся і проковтнув шифрувальну таблицю.
— Я так злякався, коли ви гримнули на поліцейських, що проковтнув свою гумку, — сказав він, — тепер у мене злипнуться кишки й ховати мене доведеться за ваш рахунок. Хочете пожувати?
— Я не корова.
Лерст пропустив Пальму вперед. Він сів на край ванни: в нього була така манера — сідати на край столів, підвіконь, крісел. Поліцейські обшарили кишені Пальми й передали все, що знайшли, Лерсту. Той передивився записну книжку, блокнот, повернув усе це Яну й сказав:
— Будь ласка, попросіть пробачення у вашої дами, Ян, але мені конче потрібно зараз же поговорити з вами.
— Починайте.
— Не тут. Давайте вийдемо з готелю, так буде краще… Коли Лерст і Ян вийшли з номера, Штірліц сказав поліцейським:
— Тут усе гаразд. Ходімо.
Він діждався, поки всі пішли, обернувся до Мері й довго дивився на неї, а потім, важко зітхнувши, тихо сказав:
— На добраніч… Бажаю вам побачити вашого приятеля ще раз).
Хаген увійшов до кабінету — за своєю звичною манерою — дуже тихо, майже нечутно.
— Покличте когось із чергових, — попросив Штірліц, — а ми з вами залишимо нашого друга хвилин на п'ять.
Коли вони вийшли з кабінету, Штірліц зітхнув:
— Думаю, що нам тут з ним не поталанить — він мовчить, як нень, або ж верзе нісенітницю.
— Я ж казав вам…
— Казав, казав… Ви у нас розумний, друже… І все-таки сидіть і ним і трясіть його, а я поїду в посольство й домовлюся з Кессельрінгом, щоб отой самий літак супроводжували тутешні винищувачі від кордону…
— Добре. Мені ждати ваших вказівок чи відпустити його спати?
— Ні… Спати — тільки в крайньому разі, аж поки в нього в голові зовсім замакітриться. Тож — працюйте. А раптом вам пощастить? Це ж прекрасно, коли ви напишете рапорт Гейдріху про вашу перемогу над латишем.
— Це буде наша спільна перемога.
— Та годі вам, друже… Я взагалі в цьому ділі п'ята фігура з краю. Хай вам щастить, я, мабуть, подамся, поки вони не пороз'їжджалися пиячити…
— Сьогодні, по-моєму, ніде нема прийомів…
— По-вашому, пити можна тільки на прийомах? Ну й економний ви хлопець, Хаген! Отож, я бачу, ви завжди на прийомах хлищете вино на дурняк… Не сердьтесь, не сердьтесь, друже мій, не треба на мене сердитись, тим більше, коли я кажу правду.