— Я.
— Сеньйор Пальма, я прошу вас іти за нами.
— Можна переодягтися?
— Я на вашому місці цього не робив би.
— Куди ми поїдемо?
— В штаб генерала Франко.
— І все-таки мені хотілося б переодягтися…
— Як хочете.
Ян думав, що офіцери ввійдуть слідом за ним у номер, але вони лишилися чекати в коридорі.
«Іспанці є іспанці, — встиг ще подумати Ян, — лицарі не сміють ображати даму. Вбити — можуть, але образити — ніколи».
Він обняв Мері й шепнув:
— На літак і в Лісабон. Зараз же. Або їдь. На моїй машині.
… «Лінкольн» з трьома мовчазними іспанцями промчав по сонному Бургосу й спинився біля штабу Франко. Ян у супроводі військових пройшов через цілу анфіладу кімнат і опинився у величезному, облицьованому білим мармуром, маврітанському дворику. Здалеку долинала андалузька пісня.
— Я не розбираю слів, — звернувся Пальма до одного з військових. — Про що вона співає?
— Я теж погано розумію андалузьку, — відповів офіцер. — Я — астурієць… По-моєму, вона співає про кохання. Андалузький діалект жахливий, але вони завжди співають про кохання…
— Нічого подібного, — озвався другий іспанець, — вона співає про кориду.
— Ні, — заперечив третій, — вона співає колискову пісню…
— Під таку колискову не дуже заснеш, — сказав Пальма.
— Нічого, ми, іспанці, вміємо засинати навіть під марш, — посміхнувся полковник.
Розчинилися навстіж двері, і з внутрішніх кімнат вийшов міністр іноземних справ Хордана в супроводі військового міністра Давіла. Він наблизився до Яна й сказав:
— За кров, яку ви пролили на полях іспанської битви, я хочу піднести вам цей дарунок, — і він простяг Янові золоту табакерку.
Пальма витер очі. Від хвилювання, яке він щойно пережив, вони сльозились.
Хордан зрозумів це інакше. Він обняв Яна і теж — мовчки й картинно — приклав пальці до куточків своїх красивих великих очей…
Бургос, 1938, 6 серпня, 23 год. 05 хв.
Вольф підвівся назустріч Штірліцу.
— Погано, — сказав Штірліц. — Усе погано. Треба давати відбій нашим літакам. Будемо вирішувати все тут. Самі.
— Мої люди готові. Скажи тільки, коли нам краще вчинити напад на вашу контору?
— Це безглуздо, Вольф.
— Ризиковано, я сказав би, а не безглуздо.
— Помирати передчасно — безглуздо.
— Це правильно. Я, знаєш, познайомився в Мадріді з одним дивовижним американцем. Хемінгуей, письменник є такий… Він мені сказав, що головне завдання письменника — довго жити, щоб усе встигнути.
— Ну, от бачиш, — лагідно всміхнувся Штірліц. — Будемо робити інакше. Яка в тебе машина?
— Та сама… Невеличка вантажна машина.
Штірліц вийняв з кишені карту Бургоса й розстелив її на столі.
— Поглянь, оце й є маршрут з нашої бази на аеродром…
— Розумію тебе… Тільки чому ти думаєш, що твої есесівці зупиняться на дорозі?
Штірліц зняв телефонну трубку, швидко набрав номер:
— Ну як справи, друже? Чим порадуєте?
— Нічим не порадую, штурмбанфюрер, — відповів Хаген. — Він знову влаштував істерику.
— Ви…
— Ні, ні… Він став кричати, що в нього погано з головою. Я не розумію, як вони повезуть його в літаку…
— Нічого, поблює трохи. Мабуть, вони краще знають там, у Берліні, коли нас не послухались.
— Просто в когось на нього сверблять руки. Ми зробили все найголовніше, а вершки зберуть хлопці на Принц-Альбрехтштрасе.
— Одна ж контора, Хаген. Одне діло робимо. Нема нам чого ділити. Кінчайте з ним розмови — заберуть його в нас, і бог з ним… Я взагалі відправив би його зараз на аеродром, на гауптвахту — під розписку. Може, в нього й справді погано з головою. Нехай він там у них, у військових, вріже дуба. Як ви вважаєте?
— Я його зараз же відвезу.
— Вам не треба. Для чого? Щоб були плітки? Одержали радіограму, і все. Ваша місія скінчилась. Менше зацікавленості, дружище, завжди приховуйте свою зацікавленість: це, на жаль, стосується не тільки ворогів, а й друзів. Зараз пів на першу, в мене є запрошення в одне гарне місце, там вірні люди. Приїздіть на Гран Віа через півгодини, я обіцяю вам чудову ніч, якщо вже нам показали дулю з Берліна.
— А де це?
— Від Пласа дель Капуціно — праворуч. Я чекатиму вас коло бару «Трокадеро». Не в барі, а біля входу.
— Спасибі, штурмбанфюрер, я приїду.
— Латиша відправте години через дві…
— Я ж тоді буду з вами…
— Дайте письмове розпорядження: відправити на третю годину під конвоєм з трьох чоловік і передати обер-лейтенантові люфтвафе Барнеру.