Б: Треба лише дожити й побачити.
ПЕРЕЯСЛАВ: ІСТОРІЯ І МІФ{44}
Коли під час другої світової війни видатний голандський історик Пітер Гейл був позбавлений можливості працювати в архівах, він узявся за роботу, що базувалася на вже опублікованих джерелах. Так з’явилася праця “Наполеон: за і проти” — блискуче дослідження зміни образу імператора у французькій історичній літературі.
Західні дослідники історії України перебувають у ситуації, подібній до тієї, яку пережив Гейл: вони не мають доступу до першоджерел. Зарубіжним ученим рідко випадає нагода працювати в архівах і бібліотеках Української РСР. Тому, коли д-р Джон Басараб{45}, автор даної праці, вирішив переглянути добу Хмельницького в Україні XVII ст. та її вирішальний епізод — Переяславську угоду 1654 р., він вибрав історіографічний підхід як найдоцільніший.
Історіографічні дослідження можуть приносити науці подвійну користь. По-перше, вони забезпечують проникливіше розуміння предмету, подаючи різні погляди попередніх дослідників. По-друге, вони роблять внесок в інтелектуальну історію, оскільки ілюструють еволюцію історичної думки й суспільних ідеологій.
Доба Хмельницького, зокрема Переяславська угода, добре надається до історіографічного аналізу. Вона стала не лише предметом жвавих, часто пристрасних наукових дискусій, але й підставою певних ідеологічних побудов, які відіграли й далі відіграють важливу роль у житті України та Росії. Тому, беручись до цієї теми, історик повинен розрізняти два окремі, хоч і пов’язані між собою, кола питань: з одного боку, самі події XVII ст., які, очевидно, треба досліджувати в контексті того часу, і, з другого — їхні пізніші ідеологічні вияви, що відображають відповідні для своїх епох суспільні умови та політичні інтереси. Аби з’ясувати ці відмінності, досить послатися на приклад Великої хартії вольностей, яка теж виступає водночас і як епізод боротьби між королем Джоном і баронами на початку XIII ст., і як одна з важливих проблем у конституційних конфліктах Англії пізнішого часу.
Доба Хмельницького і Переяславська угода привернула увагу багатьох українських, російських і (до меншої міри) польських істориків. Але західні фахівці досі майже не цікавилися цими питаннями. Можна сподіватися, що критичний огляд відповідної літератури, який зробив д-р Басараб, дозволить західним ученим познайомитися з цією важливою темою. Мета цих зауваг — зробити вступ до двох аспектів Переяславської проблеми — історії та міфа.
1648 рік є пам’ятним у європейській історії. Він був відзначений укладенням Вестфальського миру, що поклав край Тридцятилітній війні в Німеччині та приніс міжнародне визнання незалежності Швейцарії і Нідерландів. Це був також рік Другої громадянської війни в Англії та Фронди у Франції У східній половині континенту почалося українське козацьке повстання проти Польсько-Литовської Речі Посполитої, яке очолив гетьман Богдан Хмельницький. Воно викликало затяжний польсько-український конфлікт, і за шість років потому згідно з т. зв. Переяславською угодою (за назвою міста на схід від Дніпра) Україна прийняла зверхність московського царя.
Історики одностайні в тому, що Хмельниччина надала Східній Європі нового вигляду й стала поворотним пунктом в історії трьох країн: Польщі, Росії та України. Ця криза завдала непоправного удару польсько-литовській Речі Посполитій, назавжди позбавивши її становища великої потуги і означивши початок її невідворотного занепаду, що більш ніж через сто років завершився поділами цієї держави. Втрати Польщі обернулися здобутками для Росії. Перед козацькою революцією Польща-Литва мала військову перевагу над Московщиною. Річ Посполита перешкодила спробі Івана IV прорватися до Балтійського моря під час Лівонської війни (1557–1582). У перші роки XVII ст., у час Смути, Москва навіть тимчасово опинилася під польською окупацією, і польський королевич мало не вступив на царський трон. Росія зазнала ще однієї поразки у Смоленській війні 1632–1634 рр. Важливу роль у цих перемогах Речі Посполитої відіграли українські козаки. Докорінна зміна у співвідношенні сил сталася тоді, коли гетьман Хмельницький привів Україну “під високу руку” царя Олексія Михайловича, другого правителя в династії Романових. Це правда, що протягом десятиліть московський контроль над Україною залишався досить слабким і що він здійснювався лише у східній половині країни, на Лівобережжі. Однак це давало царській державі базу на дальшу експансію в напрямку Чорного моря, Балкан і Центральної Європи. Таким чином, Переяслав був вирішальним кроком у піднесенні відрізаного від морів царства до рівня великої європейської потуги. Це стосується також внутрішнього перетворення напівазіатської Московщини на новочасну Російську імперію. Україна стала для Росії першим “вікном у Європу”: українські культурні впливи допомогли підготувати грунт під модернізаційні реформи Петра I.